Пані ван Ейґен ціле життя колекціонувала віяла, а по смерті заповіла їх своєму рідному місту Амстердам. Нині будь-хто може оглянути цю колекцію у музеї, а заразом подивитися фільм про химерну пані. Власне, вона так і залишилася панною, присвятивши збиранню віял своє чимале 83-літнє життя і свої скромні статки помічниці міського архіваріуса.

Справжня колекція — це окремий світ і окреме життя, тож кожен може на власний розсуд співчувати пані ван Ейґен або заздрити. Я позаздрив голландцям і поспівчував українцям, яким завжди бракувало подібних дивачок і диваків, здатних заповнити порожнини в культурному просторі, зв"язати нитки часів, уречевити власний і чужий досвід. Може, тому в голландців знайшлася дівчинка Анна Франк, що описала в щоденнику історію голокосту, і не знайшлось української дівчинки, яка так само ретельно описала би історію Голодомору.

Ніхто в цім не винен, просто така в нас традиція, а точніше — її брак.

Не знайшлося дівчинки, яка ретельно описала би історію Голодомору

Пані ван Ейґен, крім віял, мала ще одну пристрасть. Як професійний історик та архівіст, вона вивчала реальне тло всього того, що ми бачимо нині на картинах голландських художників. Її найславетніша знахідка — ідентифікація всіх персонажів на полотні Рембрандта "Урок анатомії", включно з тілом, яке розтинає доктор Дейтман. Належало воно, виявляється, такому собі Йорісові Фонтейну, повішеному за розбій 17 січня 1656 року.

— Усе це не має жодного значення, — каже мій кузен, хірург. — Я розтинаю таких фонтейнів щотижня, пачками.

— Авжеж, — погоджуюся, — усе це не має значення. Тому в нас і не було ні Рембрандта, ні Анни Франк. Тобто навпаки. Їх не було — і тому мало що для нас має значення.

×