Упсала — університетське місто, половину населення якого складають студенти. Вони їздять переважно на велосипедах, а влітку, закінчивши студії, дружно викидають свою машинерію в річку просто із середньовічного мосту.

Мірча Еліаде називає такі обряди "ініціацією" — вступом, початком, введенням у нове життя, інший світ, іншу соціальну роль. Для первісних племен цей обряд має сакральне значення — він відтворює священну історію світу й на свій лад його знову освячує, дає змогу ініційованому долучитися до світу як творіння богів.

Сьогоднішній світ "знебожився". І від обряду ініціації лишилися лише другорядні деталі — обрізання, татуювання, стрибання через вогнище, купання після випускного вечора у фонтані, складання присяги на ніколи не читаних Євангелії та Конституції. Посвячення втратило найголовніше — святість; утаємничення — Таємницю.

Над греблею за старим млином Берґман знімав своїх "Фанні та Александра"

Я повернувся до Упсали взимку, коли річка замерзла, велосипедисти зникли із засніжених вулиць, і тільки над греблею за старим млином, де Берґман знімав своїх "Фанні та Александра", усе ще здіймається водяна пара — майже як над Ніагарським водоспадом.

Я намагаюся згадати, що ж було моєю ініціацією — моїм прилученням до чогось справжнього і важливого, — а проте в пам'яті виринають десятки подій, із яких важко виокремити одну, найістотнішу.

Може, моя ініціація ще триває, — міркую. — А може, вона ще й не починалася?

Я дивлюсь у вікно кабінету на набережну й помічаю самотній велосипед під кучугурою снігу — лише чорне сідло й кермо на білому тлі. Наче натяк, що мандрівка триває, — треба лише дочекатися весни, коли сніг розтане. Чи навпаки — що мандрівка завершилась, — треба лише дочекатися наступного снігопаду.

×