Гастролі

Пізнього вечора у вестибулі люблінського Ґранд-отелю я зустрів знайомого режисера з Києва. Він забіг лише на хвилинку — поміняти в рецепції гроші. Десь на вулиці на нього чекали актори — вся театральна трупа, разом iз автобусом.

Землякам потрібне було пальне. Вони поверталися з міжнародного фестивалю, де виграли одну з нагород за інценізацію роману Ґомбровіча "Фердидурке", — неабиякий успіх для не надто прославленого театру з Черкас. А тим більше — для режисера, який за кілька тижнів зробив із незайнятими акторами блискучу фестивальну виставу, котру не сором тепер показувати по європах.

Я запитав режиcера, чи можна буде побачити їхню виставу десь в Укрaїні. Але він лише скрушно похитав головою:

— Вистава некасова. Ми її вдома практично не ставимо.

Я міг би цього й не запитувaти, оскільки вже знав із попереднього досвіду, що вистави Кучинського найкраще дивитися в Польщі, концерти Мар"яни Садовської слухати в Канаді, виступи Андруховича — у Німеччині, а фільми Стрембицького та Маслобойщикова переглядати в Нью-Йорку. З українськими футболістами трохи легше — їх можна побачити по телевізору. Принаймні у матчах збірної.

Виступи Андруховича найкраще слухати у Німеччині

— А ти що тут робиш? — перепитав колега.

— Маю конференцію. А загалом — викладаю у Варшаві.

— На гастролі до Києва не збираєшся?

Я оцінив товаришеву іронію. І спробував був відповісти так само жартом, проте всі жарти того вечора чомусь звучали невеселo.

— Якщо запросять виступати за збірну, — сказав я.

Товариш сумно всміхнувся і зник у вологій темряві.