Цензура

 

На днях до мене заїхали телевізійники — записати якийсь коментар до літературної передачі. Вони виставили камери, світло, посадили мене за письмовим столом і хотіли були вже знімати, коли зауважили раптом у горнятку з олівцями, ручками та фломастерами два прапорці.

— Убери, — сказав оператор своєму помічникові. — Нет-нет, только этот, оранжевый. Тот другой пусть стоит.

"Тот другой" — це прапорець Ватикану, сувенір із часів візиту папи Івана Павла ІІ до Києва. На конфесійні символи, як я зрозумів, у нас цензура ще не поширилася. Або просто не було ще з Москви команди.

Кажуть, що коли Сталіну свого часу запропонували встановити дипломатичні відносини з державою Ватикан, він запитав глузливо: "А скільки та держава може виставити дивізій?" Ватикан без дивізій пережив Сталіна та його озброєну до зубів державу.

А прапорець Ватикану вашому начальству не заважає?

Я хотів було розповісти реб"ятам із телебачення цю історичну притчу, проте вирішив не травмувати їхніх молодих бенкендорфівських душ надмірною і, можливо, не надто комфортною для них інформацією. Лише запитав:

— А прапорець Ватикану вашому начальству не заважає?

— Да все равно никто не поймет, что это, — бадьоро відповів оператор.

Я саме так і думав. А тому й далі сподіваюся, що завдяки невігластву нашої совкової влади сяка-така свобода в Україні, мабуть, таки збережеться.

×