"Барокко"

Ніщо, здається, не відбиває так духу епохи, як архітектура. Може, тому, що архітектурні "шедеври" фінансує "еліта", бізнесова й політична, тож саме її "смаки" ми й спостерігаємо у публічному просторі.

Мій приятель, професіональний дизайнер, називає це "московскій купєчєскій стіль". Він робить інтер"єр для багатих клієнтів і тратить левову частку енергії на те, щоб відмовити їх від відвертого кітчу.

Нещодавно працював для якогось крутелика, котрий був надто зайнятий своїми нафтопереробними справами, тож упорядкуванням оселі керувала дружина — глянцева стерва зі словником Еллочки-людожерки. Її улюбленим словом було "барокко", проте означало воно в її лексиконі не історичний стиль XVII століття, а все "красіве".

Архітекторів ця господиня виписала собі аж з Італії — не тому, що вони були видатними, а тому, що ніхто з її приятельок-еллочок таких не мав. Архітектори виконували всі її забаганки, тож "барокко" на віллі процвітало. Італійці відверто кпили із замовниці поміж себе, але мій приятель, котрий більш-менш розумів їхню мову, не подавав виду. Аж доки вони не почали робити далекосяжні узагальнення на теми цілої країни та тубільного населення. Тут приятель не витримав і висловив, англійською, все, що думає про італійських пройдисвітів, а заразом і про їхнього мафіозного Берлусконі, імпотентного Проді та бардачне посольство в Києві.

Архітекторів еллочка виписала аж з Італії

На цьому його співпраця з нафтопереробним бароном закінчилася. "Барокко" безперешкодно утвердилося на ще одній віллі, а кількасот тисяч баксів помандрували до далекої Італії.

Тепер приятель робить інтер"єр для нової еллочки, котра називає все "красіве" почутим десь словом "постмодерн". Хоча насправді це теж — "барокко".