Село Чернечий Яр Диканського району на Полтавщині має славу "кіношного". За радянських часів тут зняли 2 стрічки: 1964-го італійський режисер Джузеппе Де Сантіс відзняв окремі епізоди двосерійного фільму "Вони йшли на Схід" про солдатів та офіцерів-італійців, які воювали на боці німців. За п'ять років інший італієць Вітторіо Де Сіка приїхав сюди створювати італійсько-франко-радянський фільм "Соняшники" з Софі Лорен і Марчелло Мастроянні в головних ролях.
Знімали у селі і відносно нещодавно. 2008-го російський режисер Микола Денисов місяць працював тут над 2-серійною дитячою стрічкою "Пригоди на хуторку поблизу Диканьки". Присвятив її 200-річчю з дня народження Миколи Гоголя. Серед акторів фільму — Лесь Сердюк та Ада Роговцева.
Чернечий Яр приваблює своєю природо. Саме тому сюди їдуть, упевнені місцеві. Утім відоме село і завдяки своєму уродженцю — льотчику Івану Даценку. Він був пілотом бомбардувальника дальньої дії під час Другої світової війни. В офіційних джерелах повідомлялося, що загинув під час повітряного бою. За іншими свідченнями - потрапив до німецького полону. 1945-го перебував в американській зоні окупації Німеччини, утік до Канади. В одному з індіанських племен ірокезів йому сподобалась дівчина. Одружитися дозволили за умовою, що Даценко стане членом племені, а після смерті вождя – займе його місце. Він погодився. Режисер Михайло Іллєнко зняв про цю історію фільм "ТойХтоПройшовКрізьВогонь".
Село знаходиться за кілометр від річки Ворскла. Навколо - ліси. Рівна місцевість чергується із пагорбами. Раніше тут діяв великий колгосп, була восьмирічна школа і дитсадок. Тепер працює лише Будинок культури. Живуть біля 400 людей.
Про село кажуть, що це українська Швейцарія. Таку чудесну природу Бог дав. А для мене це маленькі Карпати. Я народилася в невеличкому карпатському селищі. Тому порівнюю це місце зі своєю батьківщиною, – каже Христина Покутня, колишня голова Великобудищанської сільради до якої входить Чернечий Яр.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Як нині напитисі горівки, а завтра содової - попустить. А бромова на нерви помагає" - як живе курорт Східниця на карантині
До 1980-х років населення Чернечого Яру жило у низині. Потім люди масово почали перебиратися на верх пагорбів. Так зручніше — можна швидше дістатися до траси, а звідти — автобусом до обласного центру. Полтава відносно недалеко, за 32 км.
Оце село, що зверху – новіше. Післявоєнне. Раніше люди жили по ярах. Чернечий Яр був великий, більше тисячі хат. По-різному називався хутори, як вроді мікрорайони. Праворуч було Дащенкове, ліворуч – Інгул, якщо спуститися, буде Підлуг, а далі, за ставком, – Заставки. З часом люди стали на гору вибиратися. Хати деякі розібрали, деякі самі попадали. Якісь обклали цеглою і прилаштували під дачу. Як наша дача - стара хата родини мого чоловіка. Була збудована в 1922-му. Зараз уже Вже в цеглі, перекрита шифером. А сарай ще стародавній, дерев'яний, - розповідає місцева мешканка Валентина Білаш.
Тримає в руках старовинного ключа від хати. Таким минулого століття широко користувалися по селах. Виглядає як металевий штир. на кінці якого ще один – рухомий, що може повертатися або вздовж, або впоперек. Його просовували в тонкий отвір стіни біля дверей і, "відкриваючи", чіпляли рейку із зазубринами, яка слугувала засовом.
Валентина розповідає про село, стоячи на краю мальовничого пагорба. Подейкують, саме тут всесвітньовідома італійська кіноактриса Софі Лорен вимовила знамениту фразу "Якщо є рай на землі, то він тут".
Зйомки епізодів стрічки "Вони йшли на Схід" проходили влітку.
Влітку 1964 року заговорили, що іностранці робитимуть у нашому селі кіно. Я тоді працювала на заводі, робили цеглу. Ми з 4-річним сином Толею ходили дивитися з пагорба, як вони знімали. Ми плигали через невисокий заборчик, який спеціально для кіно зробили. Запрошували лише жінок. Залучили до зйомок увесь наш цех – 12 формувальниць цегли. Спілкувалися з оператором і режисерами переважно через перекладачів. У знімальній групі було й кілька українців. Нам за це по 25 рублів на день платили. А на заводі ми за день заробляли 5 рублів. Знімали два дні. Поперед нами гнали гусе й і вели корів. Вроді б то, як німці наступають, а люди тікають, - згадує місцева Ніна Селецька.
За 5 років у село знову приїжджають італійці. Однак цього разу автори фільму "Соняшники" місцевих у масовку не беруть. Утім подивитися на процес зйомки з'їжджаються люди із усього району. З подивом спостерігають, як "кіношники" роблять церкву зі старого вітряка та встромляють навколо хрести з берези. Бутафорне кладовище ішло під гору. За легендою, тут ніби було поховані італійські солдати.
Люди потім їх розібрали і попалили. А ще знімали сцену, як жіночка тікає через гору, а за нею воєнний біжить. Нагнав її, і штани спуска. Ми то все бачили. Там взагалі багато машин стояло. Раз ми з сином і Таїсою Ковальовою, яка коло мене тут недалеко живе, підійшли ближче. Стояв вагончик. Заглянули всередину, а там - самі дзеркала! Я тоді кажу: "О боже, тут і сторож є". Софі Лорен, яка була всередині, попросила перекладача перекласти. Потім підійшла до мене і сказала: "То - мій чоловік. Він - мільйонер". Тоді я вперше почула, що є такі багаті люди. Лорен була молода, чепурна, а він - пожилий проти неї,- розповідає Ніна Селецька.
Актриса вийшла із вагончика з коробкою цукерок. На руці тримала великий червоний шарф у жовтих квітах. Коробку цукерок дала Толікові. А на плечі Ніні Іванівні накинула той шарф.
Сказала їй: "У мене в житті такого ніколи не було, хоч я із багатої сім'ї". Вона обняла мене і сказала: "Ні, Ніна, це я з багатої родини". І розповідала про свою сім'ю. А я розказала, що мама нас п'ятьох сама виховувала, бо батько на війні загинув. А потім і сестра померла від голоду. Я розплакалася, а вона мені сльози втирала. Після того більше ніколи з нею не бачилися, - згадує жінка.
На сільській вулиці зустрічаю жінку в сірому пальту та рожевій в'язаній шапці. Йде від автобуса з Полтави – їздила за покупками. Несе їх у великому квітчастому пакеті.
Як кіно знімали, я була мала. Запомнилося, що було багато німецьких солдат. Подумалося, що війна началася. Бігали дивитися на ті зйомки. Їм треба було по сюжету, щоб стало болото. То на нашу вулицю напускали воду. Мама більше помнить. Вона і Софі Лорен бачила. Мій батько покійний був столяром. Допомагав для зйомок робити церкву з млина на горі. Зараз на цьому місці електропідстанція, - розповідає Ніна Василівна.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Таку красу непросто знайти в Європі і Америці": відкрили стежку Шептицького
Недалеко в яру є хата чоловікового прадіда. Мазанку після війни обклали цеглою. У 2008-му режисер Микола Денисов їздив по всій окрузі, шукав місця. Обрали нашу хату. До нас приїжджала Ада Роговцева. По сюжету її героїня жила у будинку. В домі ж навпроти жив Лесь Сердюк, який відьмака грав. Ще Олеся Жураківська поряд із нами була, - розповідає Валентина Білаш.
За оренду будинків селянам заплатили по 500 грн. На той час це було біля $100.
Та гроші то таке. Більше важило, що могли доторкнутися до творчого процесу. Я з такими людьми ніколи не стикалася, як Ада Миколаївна. Спілкувалися з нею. Найбільше запам'яталася її простота. Він неї якесь таке тепло йшло. На зйомки дала їй бабину вишиту сорочку. Коли вона взяла її в руки, сказала: "Боже, я мріяла про таку!" - ділиться спогадами Валентина Вікторівна.
Більшість будинків під горою, на місці старого села, перетворили на дачі. Влітку село оживає, з приходом холодів обжитими залишаються декілька хат. Все через погане сполучення - нижній хутір із верхнім Чернечим Яром розділяє крутий глиняний схил. У дощову погоду грунтова дорога перетворюється на глиняну ковзанку, а взимку годі й мріяти долати її автівкою. Об'їзд - через села Михайлівку чи Писарівщину.
В селі встановили 20 камер відеоспостереження. З мобільних телефонів власники завжди бачать, що відбувається на подвір'ї та на вулиці.
Полтавець Микита Сергійович з початку пандемії перебрався до Чернечого Яру. Їздить щодня на роботу до обласного центру. Одну машину тримає на подвір'ї будинку. Другу - наверху.
Одну з автівок тримаю на горі. Ставлю сусідам під двір - ми домовилися. Коли така погода, як сьогодні, знизу виїхати неможливо. Ходимо з дружиною пішки. Шукав будинок для дачі у 30-кілометровій від Полтави, бо там маю бізнес. Хотів, щоб було тихе місце і природа. Тому обрав Чернечий Яр. А шо? Будинок зі зручностями. електрика є. Поставив сонячні батареї, щоб на пенсії платити менше. Вночі до воріт кабани приходять, косулі. Тут Кочубеївські ліси, там ще є дикі звірі. Навчилися з ними співіснувати: ставив "охранку", на кшталт електропастуха, навколо курятника. Розряд електрики відлякує тварин. Коршуни повадилися літати над курами, тому сітку натягнув. Та люди шкодять більше, ніж звірі. Раніше якісь наркомани ходили. Перестали після того, як поставили камери, - розповідає чоловік.
Музей загиблих літаків розпочав роботу наприкінці жовтня 2020-го на околиці села Хоросно - за 18 км на південь від Львова. Його облаштував на своїй земельній ділянці голова ГО "Пошук літаків в Україні" Андрій Риштун. З волонтерами шукає на території України залишки машин періоду Другої світової війни.
4 
35413
Коментарі