Учора, 18 серпня, в обід майже сотня родичів військовослужбовців 80-ї окремої аеромобільної бригади Збройних Сил України, перекрили рух на вулиці Стрийській у Львові. Люди вимагали ротації для солдат, які зараз перебувають в облозі біля села Хрящувате Краснодонського району Луганської області.
Близько 14 години у центрі Львова утворюються затори. Важко проїхати вулицею Франка, Зеленою і Стрийською. Трохи вище Академії сухопутніх військ та зі сторони податкової, стоять автомобілі ДАІ. Інспектори направляють рух транспорту в об'їзд. На середині дороги біля військової частини, перекрила дорогу сіра "Жигулі". Туди-сюди біля неї ходять батьки та рідні військовослужбовців.
"Це знущання над нашими дітьми, рано чи пізно має це припинитися. Як так щоби солдати не мали відпочинку п'ять місяців підряд, навіть за союзу такого не було, - говорить 56-річна Оксана, прізвища жінка не називає. - Сину 23 роки. Пішов за контрактом на службу і одразу його забрали в АТО. З березня не виділа його. Зв'язок з ними дуже поганий. Сьогодні от однієї мамі син задзвонив, сказав на вишку десь виліз. Повідомив, що вони вимагають зеленого коридору. Бо самі в ужасній ситуації, з ночі під постійним обстрілом "градів" та мінометів".
Біля КПП під входом у військову частину, притулилася до брами 60-річна Олена Олександрівна. За під руку її підтримує чоловік. Жінка їсть сухарі.
"Зранку сюди з чоловіком приїхали з Стрия. З сином вночі говорили, сказав, що там стріляють. З матерями попередзвонювались, вирішили, що треба конче щось робити, інакше наступний дзвінок буде він головного, що наших дітей вже нема", - у жінки трусяться руки. Сама змарніла і зчорніла на обличчі.
Через годину до родичів військових виходить командир 80-ї аеромобільної бригади Віктор Копачинський. Обіцяє витягти хлопців з облоги, та не каже в який спосіб. Дехто з родичів незадоволено обурюється.
"Вам обіцяти, що два пальці облизати. Скажете і забудете як й но звідси розійдемося. А ви не сподівайтеся, ми не підемо, поки сини не подзвонять і не скажуть, що вже в безпеці. Як хочете щось робити, то робіть негайно", - кричить чоловік із натовпу.
Ще через годину до перекритої дороги підходить народна депутатка Лідія Котиляк.
"Завтра буду мати розмову з заступником міністра оборони. Буду його питати, яким чином влада допоможе тим чоловікам. В середу планується поїздка в зону АТО з жінками політиками. Можливо візьмемо з собою пару матерів. Поїдемо на кілька днів аби побачити все на власні очі. Адже проблему можуть заговорити і не показати того що є насправді. "Показательні виступлєнія" зараз нікому не потрібні. Поїдемо як найближче до зони бойових дій і побачимо все на власні очі, яка допомога потрібна і як виходити з ситуації", - каже до людей Котиляк.
"Про що ви конкретно будете з завміністром говорити? Поясніть людям. Бо ми сьогодні з багато з ким вже розмовляли. Та нас не влаштовує ніщо інше, як повна ротація хлопців, най на тиждень, на пару днів, але їм треба відпочити. Хай знайдуть ким їх замінити, або най самі міністри їдуть у те пекло. Даємо шанс ще завтра, якщо проблема не буде вирішена, всьо - більше нікому не віримо", - каже до депутатки чоловік в чорних окулярах. Відходить у сторону, йде до сірого легковика по середині вулиці. Обмінюються кількома словами з шофером. Машина заїжджає на узбіччя. Люди відходять на тротуар. Працівники міліції, які слідкували за порядком поруч, передають по рації даішникам, що рух можна відновити.
"Відчуваю, що нічого не дав наш нинішній протест. Де тих міністрів, там в Києві, цікавлять наші, тут, в Львові, перекриті дороги. Треба до Києва їхати, президента шукати, на нього давити. Моя дитина поїхала гола боса. Каже на повне спорядження його треба з 4,5 тисячі доларів. Я хвора на рак, мрію щоб син мене ще до смерті хоч раз побачив живою", - плаче 57-річна Ірина, мати десантника.
Близько 17 години, люди потроху розходяться. Затори в місті тривають до вечора.
1 
1
Коментарі