— Історія з вінілом почалася в 3 роки, коли зміг підняти пластинку і дотягнутися до програвача, — згадує 32-річний Сергій Лукіянчук. — Тоді й почав відчувати музику кінчиками пальців.
Сергій не навчався у музичній школі. Переймав знання у батька, який грав на гітарі і збирав платівки із записами "Бітлз" та "Машины времени". На 4-му курсі університету в музичному магазині знайшов друга по "вінілу" — Андрія. Почав там працювати. 2008 року став ді-джеєм. Купив у Києві свій перший CD-плеєр "Піонер CDJ-100S" за $1 тис. Батьки допомогли грошима.
— Не шукав легких шляхів — за стиль обрав андеграунд, — продовжує. — Учився сам. Читав і дивився відео про техніку ді-джеювання в інтернеті. Набивав руку довго й дотошно. Знайшов однодумців і створили гурт. Нас було одинадцятеро. Назвалися "Андеграунд електронік груп". У 2011–2012 роках грали у всіх нічних клубах Білої Церкви. Кожен — у своєму стилі. Коли компанія розпалася, почав грати фанк. Певно, тому й прозвали Фанкіменом.
П'ять років тому перейшов із компакт-дисків на "вініл". Придбав два програвачі "Нумарк TT-200" за 3 тис. грн. Грає на них і зараз. Нині у колекції Сергія 150 платівок. Кожна коштує від 500 грн. Найбільше — старого року, джазу та соулу. Чимало батьківських, розмальованих Сергієм. На останній платівці британського музиканта Ліама Галлахера не грає, лише слухає.
— Людей заворожує така музика. Це важче, ніж грати із флешки, — говорить Лукіянчук. — Зараз мода на "вініл" повертається. У платівок особливе звучання: скрипи, шорохи, магічна атмосфера. Сьогодні я один з небагатьох у місті, хто так грає. Найдовше працював п'ять годин поспіль. Зазвичай імпровізую. У цьому і полягає творчість — не мати рамок.
Останні три роки Сергій грає в арт-клубах "Старе місто" і "Кашалот".
8 
Коментарі