— Школа — це там, де учаться дітки, читають і пишуть. Я вже знаю букви. А як звати вчительку — ще не вивчила, — говорить 6-річна Катерина Кущинська із селища Нові Санжари на Полтавщині. Одразу кидаються в очі її великі банти-квітки. Вона — першокласниця місцевої загальноосвітньої школи I–III ступенів. 2 вересня прийшла на святкову лінійку.
Учні стають літерою "П" на шкільному стадіоні. Посередині — наймолодші й найстарші. Випускниці одягнені у шкільну форму радянського зразка, на руках синьо-жовті стрічки. У першачків здебільшого темний низ, світлий верх. Кілька — у вишиванках, яскравих сарафанах чи пастельних спідницях.
Лінійка починається о 8:30 з гімну України. Виступають директор закладу Микола Решетило та селищний голова Інна Коба. Кілька першокласників читають вірші, місцевий колектив "Веселка" виконує танець, старшокласники співають пісню.
— У школі будемо писати. Я ще не вмію, вчитимусь, — доповнює однокласницю 6-річна Софія Олегівна, так представилась. — У мене в класі є подруга — це Вєроніка.
— Я, мабуть, більше хвилююся, ніж донька, — говорить Марина Міценко, мати Аліси з 1-В класу. Темноволоса жінка із завитим волоссям, в елегантній сукні пастельних кольорів. — Підготовку до школи, якщо говорити про одяг, ми почали з весни, коли були розпродажі. Купую речі на закордонних сайтах. Брали різні блузочки, спіднички, спортивний костюм, кросівки. Витратили десь 3 тисячі гривень. Одна блузка із пересилкою коштувала не більше 250 гривень. Найдорожчими були босоніжки, купували в Україні. Ортопедичні, шкіряні за 700 гривень. А канцтовари на 600 гривень придбали в Нових Санжарах минулих вихідних. До відміни домашніх завдань ставлюся позитивно. У дітей буле більше часу на фізичний і творчий розвиток. Ми, наприклад, уже з 4 років ходимо на спортивно-бальні танці.
Першокласників цього року в Новосанжарській школі майже удвічі більше, ніж 11-класників. Новачків — 92, найстарших — 54. Наприкінці лінійки старшокласники ведуть у класи по двоє дітей.
У Щербанівський ліцей Полтавського району перевелися шестеро 11-класників із Тростянецької школи. Всього 16 випускників. У перший клас ідуть 46 дітей.
— Аннушка, не бійся. Тут всі дітки такі! — Валентина Григір, 56 років, утішає 6-річну онуку.
Дитина у вишиванці, з двома хвостами та великими бантами, на них — синьо-жовті резинки. Питаю, чи можна її сфотографувати.
— Не треба! — Анна відвертається від об'єктива, ховається в бабусину сукню.
— Вона мріяла про школу, а сьогодні плаче весь ранок. Мабуть, не з тієї ноги встала, — усміхається Валентина Віталіївна.
Поряд жінка в довгій спідниці та квітчастій блузці тримає в руках рожевий рюкзак і букет квітів.
— Рюкзак моєї онуки Лізи. Їй всього 5 років, але школою марить, — каже жінка, не називається і швидко відходить.
Біля вхідних дверей облаштували сцену, поставили мікрофон, звукові системи. Починаються традиційні урочистості.
— Із набуттям статусу ліцею в нас з'явився гарний філологічний напрямок. Тепер можемо розвивати навчання більш профільно, — каже 44-річна Наталія Драч, керівник ліцею.
Відмінникам вручають відзнаки за гарне навчання минулого року, найбільше отримують другокласники.
2 
Коментарі