— Дід за своє життя кілька разів міг померти. Його завалювало в шахті, він тонув у крижаній воді. Але він настільки впертий, що, мабуть, навіть смерть не знаходить із ним спільної мови, — каже 33-річна Олена Строкань.

У дитинстві Микола Строкань хворів на зовнішній туберкульоз — у народі золотуха. Від інфекції вигнило внутрішнє вухо. Лікарі сказали — день-два і помре, не випускали хлопця з палати. Мати Параска викрала сина через вікно, несла у рядні. Думала, як помре, то краще вдома. Проте виходила, поїла козиним молоком. Микола перестав чути на одне вухо. Потім через це не взяли в армію, не міг влаштуватися на роботу.

— Родина Строканів бідувала. Малим, у післявоєнні роки дідусь збирав із водоростей навесні риб'ячу ікру. Їв молодий очерет, забирав яйця у пташиних гніздах. На шістьох дітей у сім'ї була одна пара взуття. Дідові ноги стали твердими, наче підошва. Бруд в'ївся у потріскану шкіру. Шкільна учителька сварила за немиті ноги, і дідусь перестав ходити на уроки. За це його не перевели в наступний клас, — продовжує. — Він ходив босоніж до морозів. Простудив ноги. Мати лікувала хрущами. Перемелювала жуків і робила з них млинці. Їх прикладала сину до ніг. Ті пекли, з ніг облазила шкіра. Але хлопець знову почав ходити. З усієї родини вижив тільки він. Таке відчуття, що дідусь проживає життя своїх загиблих братів.

Навчатися поїхав у "гірний" технікум на Донбасі. Грошей на квиток не мав. Їхав, причепившись до потяга. Трудився на шахті 35 років. Там познайомився з майбутньою дружиною. Вона працювала в табельному відділі. Миколу Михайловича кілька разів завалювало породою. Найбільше пробув під землею три дні. Коли інших шахтарів витягували мертвих, Клавдія Строкань подумки його поховала. Чоловік вижив. Відбувся кількома відрізаними пальцями і розрізаною головою. Лишився синій шрам.

— Наскільки у діда сильний дух, настільки ж і кулаки. У 60 років купив коня. Необ'їжджена кобила нікого не підпускала. Не давала себе осідлати, двічі скидала діда. Той розсердився і вдарив коня кулаком. Більше тварина не брикалася, — веде далі Олена. — А коли було 80, поїхав на мопеді в сусіднє село. Там заглох. Дід забув відкрити кран, щоб текло пальне. Тягнув мопед назад 13 кілометрів.

Микола Строкань народився 1934 року. Свій день народження не знає, тому вигадав — 5 лютого. Школярем возив кіньми воду у шпиталь для військових. Одружений на Клавдії. У шлюбі 64 роки. Має двох дітей — Павла та Наталію. Також четверо онуків та правнуків. Замолоду збудував дім у Красному Лучі на Донбасі. На пенсії залишив будинок сину і переїхав з дружиною на батьківщину у Білу Церкву. Тут виростив садок і майже щодня рибалить.

— Переїжджали на мотоциклі. Посадив дружину в коляску, взяв трохи одягу і поїхали за 900 кілометрів. Ночували в полі. Бабуся згадувала: "Я жена декабриста. Куда он, туда и я", — каже. — Про таких, як дід, кажуть — брутальний чоловік. Переніс кілька операцій без наркозу. Так вирізали апендицит, бо в лікарні не мали знеболювального. Бабуся приборкувала його запальний характер. Шила одяг, підстригала задубілі нігті. Він любить читати, слідкує за новинами в країні. Розмовляє чистою українською мовою. Бабуся — російською. Знає назви на латині більшості рослин рідного краю. Має фотографічну пам'ять. Був двієчником, але навчав математики всіх онуків.

Останні п'ять років чоловік лікується від раку. Цієї весни 85-річному Миколі Строканю вирізали жовчний міхур. Лікарі сказали, стільки каміння ще ніколи не бачили. Спочатку відмовлялись оперувати — у такомі віці й з тяжкою хворобою міг не пережити. За тиждень після операції Микола Михайлович уже рибалив.

— Два роки тому дід пішов на зимову риболовлю і провалився під лід. Ватні штани і куртка тягнули на дно, а течією віднесло від ополонки. Зазвичай люди не виживають. Дід гріб на чорну точку. То була його шапка. Плавала в ополонці. Він виплив, але вилізти не зміг. Крихкий лід щоразу ламався. Тримався, аби примерзнути. Так знайшли б тіло і змогли поховати. Вдалині побачив людей і покликав на допомогу. Витягли. Дід шість кілометрів ішов мокрий додому. Бабуся напоїла гарячим чаєм і попарила ноги. Наступного дня не було навіть ангіни.

×