— Сільські лікарі не мають можливості планувати відпустку, вихідні, будь-який відпочинок, бо кожної хвилини може знадобитися допомога. Офіційно вихідний у неділю, проте бувають виклики. Графік — із восьмої до п'ятнадцятої. У неробочий час приходять або телефонують через температуру в дитини, когось покусав собака, хтось полоснув себе бензопилкою, — розповідає фельдшер Костянтин Мельник, 51 рік, із Чорноглазівки Полтавського району. 1 вересня виповнилося 30 років, як працює фельдшером у своєму селі.

Обслуговує села Носівка, Макарцівка, Трирогове, Долина, Чорноглазівка, Бершацьке і Глухове. В них ­живуть майже 700 людей. Територія обслуговування — 15 кілометрів. В обов'язки фельдшера входить прийом населення, виклики на дім, патронажна робота з дітьми до року, ведення вагітних, культурно-просвітницька робота тощо.

Зустрічаємося біля автобусної зупинки в Чорноглазівці. Кремезний коротко стрижений чоловік у темно-синіх джинсах і світлій сорочці усміхається. Запрошує до місцевого магазину випити кави.

— Щось я не виспався. Вночі були виклики, — пояснює. Сідаємо на літньому майданчику за столик.

— У медицину відправила мама. У неї була тяга до цього, але не вдалося реалізуватись. Цікавою наука мені стала на третьому-четвертому курсі. Працювати почав у 21 рік. Із часом зрозумів, що це моє. Допомагаю людям, чим можу. До мене дзвонять, приїжджають, стукають у вікна. Живу від ФАПу метрів за 300, — переминає картонний стаканчик. — Раніше приходили й дзвонили через ніч, бо комусь було погано. Зараз не так багато. Може, через те, що зменшилася кількість населення. Тоді було до 1000 людей, зараз майже 700.

У сусідній Валківській сільраді, що за 15 кілометрів, є амбулаторія. Декілька років вона не працювала, бо не мали сімейного лікаря.

— Зараз туди приїхала молода жінка із Черкаської області. Їй надали житло. Тепер легше, бо можемо одне одного підстрахувати. Також приїздить до нас два рази на тиждень, проводимо спільний прийом. Учора оглянули дітей із п'ятого по дев'ятий клас — чоловік 30, — киває у бік школи через дорогу. — Сімейний лікар вищий по статуту. А по факту — різниці в роботі немає. Люди звертаються і туди, і туди. Фельдшер у ФАПі має певну автономію. У межах своєї компетенції може призначати лікування, визначати діагноз. А коли щось незрозуміло, можу направити до сімейного лікаря чи вузького спеціаліста. У мене є листочки на базові аналізи, УЗД, флюорографію тощо.

ФАП розмістився на першому поверсі двоповерхової будівлі в центрі села, за 50 м від магазину. За стіною — відділення Укрпошти. На другому поверсі — сільрада. У медзакладі дві кімнати. У першій під стінкою — шафа з ліками, кілька столів. Друга слугує оглядовою. За ширмою стоять гінекологічне крісло й кушетка, накриті білими простирадлами.

Костянтин Анатолійович одягає медичний халат. Сідаємо за стіл, на якому розкладені різні документи й направлення.

— У селі люди небагаті, за винятком фермерів чи, може, якогось підприємця. У мене є аптечний пункт, — показує рукою на шафу з ліками. — Зачасту завожу необхідний перелік ліків, — відкриває шухлядки, де пластини медпрепаратів зв'язані гумкою по десятку. — Тут анальгін, цитрамон тощо. Здебільшого найдешевші. На дорогі в людей немає коштів. Маю блокнот, куди записую у борг, як у магазині.

За день може звернутися 15 чоловік, а може і п'ять. Найбільше хворіють пізньої осені, взимку та ранньої весни — ОРЗ і грип, — крутить у руках окуляри. — Зараз — з отруєннями, травмами, гіпертензіями. Труяться переважно алкоголем. Бува, й прокапати треба місцевих. Інколи й гонорею підлічити. Найчастіше пацієнти — люди похилого віку. Мають серцево-судинні захворювання, опорно-рухового апарату, гіпертонію. Коли почалася школа, почастішали звернення дітей із температурою, болем у животі через незбалансоване харчування.

У мене панічний страх лікувати рідних. Навіть обстежити не можу. Зробити якусь ін'єкцію, промити шлунок, поставити крапельницю чи переміряти тиск — можу. Далі направляю до вузьких спеціалістів.

За 30 років медицина почала кардинально змінюватися лише в останні роки, з новою реформою, говорить лікар.

— На початку роботи мав зарплату 110–120 карбованців. Тоді пачка цигарок "Прима" коштувала 16 копійок, буханка хліба — стільки ж. Ковбаси кіло можна було взяти за 3 рублі. Потім почалися інфляційні процеси у 1990-ті, проте хватало. Важко було за часів ­Кучми (Леонід Кучма, екс-президент України. — Газета). Я тоді будувався, грошей не вистачало, навіть голодні обмороки були. Всі гроші йшли на закупівлю цементу й цегли. Потім прийшов Ющенко, нам додали зарплату десь у півтора разу, стало легше. Було нормально навіть за часів Януковича. Потім знову настали голодні роки, отримував 3,5 тисячі гривень на місяць. Підняли зарплату в півтора-два рази на початку весни цього року, — сміється. — Ми прив'язані до кількості декларацій, які люди попідписували із сімейним лікарем. Серед переваг реформи — менша кількість паперового документообігу. Поки що комп'ютера не маю, проте обіцяли придбати. Коли починав працювати, щомісяця доводилося возити півмішка звітів до Полтави. Кожному спеціалісту від руки дублював усе. Інколи години три в день витрачав на папери.

— Спершу я був критиком цієї реформи, а зараз зрозумів, що вона не позбавлена раціонального зерна. Ми звикли, що кожного року потрошку додавали зарплату, виділяли на обладнання чи столик якийсь. А зараз відбулися кардинальні зміни. Насамперед в управлінні. Все поділили на первинну ­медицину, вторинну, третинну. Це дуже лякало. Молодь масово почала тікати за кордон, бо престиж медика в Україні втрачався. Підтримую те, що людина має сама думати про власне здоров'я, цінувати його. Професійне надання допомоги — це теж послуги, а за них треба ­платити. Якщо ти захочеш мати медичне обслуговування, то будь добрий розкошелитися. Звичайно, наші люди не на стільки багаті. Можна сказати, бідні, — зітхає Костянтин Анатолійович.

Стукають у двері. Заходить Тамара Артеменко, 66 років. Скаржиться на стрибки тиску.

— У нас фельдшер самий кращий по Україні. Він гарний спеціаліст і людина хороша, — сідає за стіл.

— Трішки піднявся, — знімаючи тонометр, каже лікар. — Як ваше сердечко?

— Трохи давало про себе знати сьогодні. Працюю бібліотекарем, поїхала на роботу, голова дуже розболілася, — відповідає Тамара Артеменко.

— Ви виглядаєте уставшой. Давайте я вам зроблю укол, — фельдшер робить ін'єкцію у вену.

— Ця людина до нас часто заходе. Ще й дві корови вдома, втомлюється, — звертається до мене.

— Вже одна, — уточнює жінка. — Вчора молодшу на м'ясо віддала. З'їла якийсь метал на пастівні. Продала за копійки. Зараз беруть по 23 гривні живим вєсом за кілограм вгодованої.

Костянтин Анатолійович збирається до міста. Просить зачекати в ФАПі, доки перевдягнеться і візьме авто. Додому прямує на велосипеді. За 10 хв. повертається на позашляховику "Кіа" білого кольору. Підвозить мене до Полтави.

— 30 років заробляв на авто, — пояснює.

— Всяке було за роки роботи. І тварин доводилося рятувати. Якось привезли кішку із сусіднього села Глухове. Попала в колючу проволку, обранила брюшко. Взяв станок у господаря тварини, ним побрив, провів операцію. Кішка потім ще й кошенят родила. Пологи самостійно не приймав, проте був випадок, коли прийшов чоловік і каже: "У Надьки почки схопило". Приходжу туди — а там вже й води відійшли. Викликав "швидку", встигли. Часто трапляються запущені випадки онкології. Люди не звертаються по допомогу через брак коштів. На 100 чоловік — п'ять хворих. Можливо, це пов'язано з цими вишками, — показує на нафтогазові, які проїжджаємо. — Ці викиди дуже шкідливі.

— Найстрашніше, коли на руках помирають діти. Було два такі випадки, 5-річний хлопчик і дівчинка, вік не пам'ятаю, бо її родина була приїжджа. В обох случаях — запущена пневмонія. Батьки пізно звернулися. Сім'ї неблагополучні. Потім у мене були службові розслідування, які дуже виснажують. А людям пораджу відмовитися від шкідливих звичок, не перевантажувати себе. Все, що занадто — не здраво. Всі хвороби — від нервів, — каже услід, коли виходжу на одній із міських зупинок.

У Чорноглазівку переїхав із Макарцівки

Костянтин Мельник народився 19 серпня 1968 року в селі Макарцівка Полтавського району в родині колгоспників. Переїхав звідти декілька років тому до Чорноглазівки, що за 1,5 км. Має молодшу на 8 років сестру.

1987-го закінчив Полтавське медичне училище. Місяць пропрацював за фахом у селі Кованчик. Був призваний у лави збройних сил СРСР. Служив у прикордонних військах два роки.

1 вересня 1989 року влаштувався фельдшером у Чорноглазівський ФАП, де працює досьогодні. 2015 року вдруге став депутатом Полтавської райради.

Любить рибалити й варити юшку. Займається будівництвом свого помешкання.

Дружина Ольга Олексіївна, 47 років, працює у Полтавський райраді. Мають доньку 25-річну Діану. Живе окремо із сім'єю.

×