— Наш день починається о п'ятій ранку. Бо прокидається Марік, будить, аби дали їсти. Якщо ігнорувати — шумітиме на всю хату. Проводжає мене у ванну, потім прямуємо на кухню. Сніданок без м'яса для нього не існує. Даю сиру свинину чи курятину, грамів 100. На десерт — кілька жмень сухого корму "Роял Канін". Тоді він задоволений влягається відпочивати, — говорить 46-річна Людмила Шматко із Супрунівки. Із чоловіком 48-річним Юрієм тримають у квартирі кота британської породи Маріка. 4 березня йому виповнилося 5 років.
Важить 10 кг. Це один із найбільших котів у Полтавському районі.
— Марік у нас елітний кіт. Продукти купуємо йому якісні. Сирок тільки фірми "Весела корівка", твердий — обов'язково з натуральних інгредієнтів. М'ясо — найсвіжіше. Беру собі, і йому відрізую. Даємо таблетки від глистів, тому м'ясо не варимо. Дуже любить голубці й оливки. Крім м'яса і корму, даємо плавлені сирки, по два щодня. Має велику вагу, бо вживає хороші продукти, та і стерилізація вплинула. Їсти сиплемо разів два-три на день.
Місячного Маріка приніс додому син 25-річний Владислав.
— Купив у Полтаві в однієї жінки, яка розводить британців. Має на тварин документи. Батько Маріка їздить на виставки по Україні. Теж доглянутий, великий, статний. До цього ми мали кота Маркіза. Відвезли на вихідні на дачу, його там вкрали. Це було років 20 тому. Довгий час я не хотіла заводити іншого улюбленця. Коли син приніс Марка, сказала: або я, або кіт. Однак з часом він став членом родини, не можемо уявити без нього життя, — продовжує Людмила Володимирівна.
— Характер доволі жорсткий. Завжди домагається свого. Не любить надто велику увагу, коли його чіпають. Зазвичай весь день лежить на ліжку чи вікні, спостерігає за пташками. Клацає зубами, ніби хоче вхопити. Скучає, коли залишаємо вдома самого на день чи два. Нічого не їсть і не п'є. Дивиться з образою, коли повертаємося. Завжди чекає мене з роботи. В один і той же час сідає біля дверей, нявкає. Боїться крику. Залазить під шафу і за всіма спостерігає. Коли приходять гості, за всіма ретельно стежить. За деякими людьми може навіть ходити по п'ятах.
Купаємо раз на рік, воду переносить терпляче. Обов'язково щодня вичісуємо шерсть. На вулицю не випускаємо, бо він стерилізований. Не хочеться, щоб його били чи замазувався. Має всі потрібні щеплення.
— Я живу окремо від батьків. Коли до них приїжджаю, Марік мене тепло зустрічає, лащиться, муркає. Якийсь час не відходить, сидить поруч, бо сумує. Завжди цікавлюся по телефону у мами, як він себе почуває, — каже Владислав.
3 
Коментарі