Привіт, кумо! Ти помітила, що прийшла осінь? На мої троянди зранку випала роса. Я помітила це тому, що перестав періщити проклятущий дощ, який ішов у Лондоні все літо.

Щоранку в секунду між сном і пробудженням я намагаюся згадати, чи пришила свіжий комірець і манжети до плаття, і чи треба прасувати банти. Але бантів, звичайно, прасувати не треба, бо школу я закінчила чотирнадцять років тому, а нині їх, здається, взагалі ніхто не носить. Чи носять? Тобі ближче до українських шкіл — чи там ще грають у "резиночки"?

Я було зовсім забула про цю гру, але приятель із Києва привіз гостинець — трилітрову банку малосольних огірків із капроновою кришкою. Сестра прийшла в гості, побачила банку й несподівано голосно продекламувала:

— Ма! Ла! Соль! Ни! Є! А! Гурчікі! Лімон, лімон, нємєц! Кій! Крєст!

Моя резинка була з десятка старих трусів

Я вже стурбувалася за її душевне здоров"я, коли пригадала: цим скандуванням супроводжувалася одна із фігур у "резиночці". Згадала ще одну: "Буратіно, Чіполіно, Папа Карло та Мальвіна". Їх було мільйон, цих фігур і приказок. І резиночка з кожним рівнем підіймалася все вище й вище, до четвертого рівня — талії, а в деяких випадках аж до грудей. Ми стрибали в "резиночки" на всіх перервах. Часом до нас підходили хлопці й також стрибали. Якщо в когось була класна резинка — ціла, зі шматка, зв"язаного лише в одному місці, з такою всі хотіли дружити. Моя резинка була з десятка старих трусів і жила вдома, надіта на ніжки стільців для тренування. Мабуть, не було блату в галантерейному магазині. Зате в мене була класна рогатка.

Цікаво, чи хтось пам"ятає ще ці всі страшенно складні правила "резиночки"? Чи хтось їх записував? Мабуть ні, бо ми тоді були дуже юні та самовпевнені. Ми думали, що не забудемо ніколи й нічого.

×