Хай як-небудь

Привіт, кумо! Знаєш, що скупий двічі платить? Патріот також.

Відколи до ЄС вступила Польща, наші західні сусіди розлюбили працювати за чотири євро за годину, бо вони тепер легальні. А українці прийшли на їхнє місце. Як же не дати роботу нашій людині?

Найдешевше мені обійшлася минула прибиральниця, колишня продавщиця з Тернопільщини, яка повідмивала тефлон із посуду. Решта була дорожчою. Наприклад, Микола, також із Тернопільщини, замість восьми годин на день працював шість — бо на автобусі довго, а квиток на метро він не купував, бо гордий. Зрештою ми заплатили йому за цілий додатковий день, протягом якого він заштукатурив дорогий антикварний плінтус. Мовляв, той усе одно старий.

Він, конєшно, їх приїде ремонтірувать, но не щас

Мій земляк полтавець Сірьожа, який установлював металопластикові вікна і двері, лишив за собою порозпилювані ті самі сторічні плінтуси, дірки в стінах (сказав, щоб я сама запшикала ізоляційною піною) і вигнуті одвірки. А що ж, сказав Сірьожа, сосна й буде гнутися. До того ж двері одразу поламалися, і він-то, конєшно, їх приїде ремонтірувать, но не щас, бо підвихнув ногу, а в другана дєнь рождєнія...

Українські роботяги не дають гарантій: ми ж свої люди! Ви шо, не довіряєте нам, Світлано?

А я вже й не знаю. Якщо йдеться про замовницю Свєту і майстра Джона, то все робиться швидко й якісно. А якщо про замовницю Свєту і майстра Сірьожу, то при тій самій вартості робіт у капіталістичну послідовність "товар-гроші" вкрадаються додаткові фактори: "хай як-небудь", "та воно й так простоїть", "за такую цену ви щас нічого луччого не найдьотє".

Але я їх розумію. Нас усіх мучить ностальгія. І кому, як не землячці, зробити те, що називається солодким, рідним словом "халтура".