Здоров, кумо! Христос воскрес! Сонячний привіт із революційної Барселони!

Я давно мріяла повернутися сюди. Вперше прилетіла років сім тому. Не знаючи жодного слова іспанською, а тим більше каталонською, якою тут говорять, іще до того, як тут міцно встановили свій емігрантський прапор сотні тисяч наших заробітчан, і небагато хто знав про Україну. Небагато хто знав про неї і в Лондоні. Але англійці, коли бачать іноземців на вулицях, дивляться крізь них.

У Барселоні все не так. Якось я знайшла маленьку таверну в старому місті, біля обнесеної риштуванням споруди. Зайшла і трохи не заплакала, бо з порогу відчула себе як удома. Домашні, хоч і зовсім чужинські, запахи паельї, ковбаси, шинки, вина, інтимний галас розмови постійних відвідувачів. Жвавий, балакучий, гнучкий господар і поважна товста господиня прийняли мене як одну з них. Як свою.

Я сиділа і думала: одного дня вивчу іспанську мову, повернуся і скажу їм, наскільки для мене це було важливо.

Я записалася на курси іспанської

Якось я приїхала туди, але не знала точної адреси, й на тому місці, де я пам"ятала, було саме риштування. Кілька місяців тому в коробці зі старими прикрасами знайшла картку тієї харчевні: Марі й Руфо, пласа Санта Катаріна. Я пішла й записалася на курси іспанської. Тепер можу їм сказати мовою, яку вони розуміють, що вони зігріли мене, допомогли, врятували від страшної самотності давно-давно. Тільки не знаю, чи ще існує ця таверна, чи живі Марі та Руфо, чи ще фліртує з відвідувачами їхній син, чи ще готується смачна паелья...

Зараз допишу тобі листа й вирушаю до ринку святої Катерини шукати Марі й Руфо. Вони мусять бути. Я вірю, що вони є.

×