Фото зроблене 1976 року на святі останнього дзвоника в полтавській школі N11. На ньому випускник 10 класу 16-річний Володимир Артеменко несе першокласницю.

— Я вже не пам"ятаю її імені, — каже чоловік. — Але така честь мені випала вперше. Я проніс дитину на плечі по периметру поля, де проводили лінійку. У класі був високий і непогано вчився, тому й вибрали мене.

Цієї неділі Володимирові Артеменку виповниться 49 років. Він народився в селищі Булавинське на Донеччині в родині шахтаря. Коли хлопцеві було 5 років, родина переїхала в село Гожули Полтавського району. 8 класів Володимир закінчив у сільській школі.

Після школи Артеменко вступив до Харківського автодорожного інституту, отримав спеціальність механіка.

— В інституті була військова кафедра, тому по закінченні вузу поїхав працювати в артучилище в Сумах. Там пробув два роки і повернувся до Полтави, — згадує Петро Артеменко, батько Володимира.

У рідному місті Володимир працював за спеціальністю. У 28-річному віці одружився.

— Поїхав на курорт у Крим, знайшов там Ольгу, — каже Петро Тимофійович.

Відтоді живе в місті Армавір Краснодарського краю Росії. Одружений із 49-річною Ольгою. Чоловік працює в будівельній бригаді, дружина — швачкою.

— Володька приїздить до нас раз на кілька років, — каже Ганна Артеменко, його мати. — Погано, коли діти живуть так далеко.

×