— Раніше працював у колгоспі, помічником бригадира. Вивезуть за 8 кілометрів від Котельви в поле, немає до кого заговорити. Дружина каже, шукай щось друге, не бачимо тебе зовсім. Знайшов. Усе одно не бачать, — каже 33-річний Юрій Гетьманенко. Працює дільничним у райцентрі Котельва. У понеділок, 6 лютого, сідаємо в темно-сині "жигулі", їдемо на дільницю.
За день Юрій Гетьманенко проїжджає близько 200 км. Його дільниця площею 7 тис. кв. км — це чверть райцентру Котельва. Обслуговує 3,1 тис. населення.
— Виїжджаю на роботу пораніше, буває о шостій. А повертаюся як Бог дасть. Я місцевий, народ добре знаю. Важко, як на злочині запідозриш знайомого. Наче і не близький родич, а псувати стосунки не хочеться, — попереджає. — Раз попав на сімейну розборку. Поїхав з хлопцями. Зайшли в хату, п'яниця табуреткою замахується, кричить: мєнти погані, вже прискакали. Тоді зирк на мене. Стілець опустив. Каже, Миколайович, тебе поважаю, дебоширить не буду. Щоб десь побили, такого не було, — тричі спльовує. — Я й не боюся. А жінка досі переживає. Особенно, як уночі дзвонять, випитує: що сталося, куди знову. Хоч важко, служби міняти не хочу. На хорошу роботу треба їздити в інші райони. Тут сім'я тримає.
"Жигулі" спиняються біля двору з високою огорожею. Заходимо в літню кухню. На ліжку спить Василь Сірик. Юрій Гетьманенко мовчки виходить. Біля машини зустрічає його матір Віру Тимофіївну.
— П'яний. Принесли хлопці додому. На стадіоні лежав. Припав до снігу, вухо відморозив, — розповідає Віра Сірик.
— Може, на нього протокол скласти? — питає дільничний.
— Тільки не штрафуй. То ж усе на мою пенсію. Миколайович, навідуйся до нас, щоб не напивався до безтямки, — просить жінка.
Віра Сірик йде до хати. Дільничний озирається.
— Червоний диплом у хлопця, робота була. А горілка звела. Зараз багато спиваються. Скількох довелося спасати, додому відвозити. Умовляю кодуватися.
Повертаємо на сусідню вулицю. На узбіччі впав Олег Дудченко. Дублянка вимазана снігом і багном. Ширінка розстебнута. Його підводить Михайло Василенко в чорній куртці. Під лівим оком синець. У руках тримає хліб-"кирпичик" і цигарку з фільтром.
— Скільки днів п'єте? — запитує.
— Чотири, — відповідає затинаючись.
— Бігом по домам, щоб не бачив. Завтра жду вранці в отдєлі, — каже до чоловіків. — Скільки працюю дільничним, усе п'ють. Замучили вже.
Їдемо на вул. Руднєва до раніше судимого 48-річного Миколи Біланка. Зустрічає на порозі.
— Миколайовичу, у мене радість є — із братом помирився, — каже. — Обіцяє помогти з роботою. Я і сам би давно устроївся, так паспорта немає. Я б на трактор пішов.
— Який трактор, Коля, як ти в нарколога на обліку? — махає рукою дільничний.
— Від п'янства мене не лікували, — говорить Микола Біленко.
Дільничий зсуває картуз на лоб:
— Це наше упущеніє.
3 
1
Коментарі