Останнім часом тихе, як болото, профспілкове життя України вибухнуло гучними скандалами — затриманням заступника голови Федерації профспілок Сергія Костіна, якого впіймали на хабарі, і відставкою його шефа Олександра Юркіна. Загострилася боротьба за крісло голови ФПУ. Загалом, завдяки цим скандалам ми згадали, що в Україні є професійні спілки. Що ж відбувається в профспілках і що на них чекає? Про це розмовляємо з представником незалежного профспілкового крила — головою Національного форуму профспілок України Мирославом Якібчуком.
Чому про українські профспілки нині дізнаємося лише з кримінальної хроніки?
— Тому що настав момент істини. Найчисельніше профспілкове об"єднання України — Федерація — було піддане розтину, і стало видно, як прогнили й заіржавіли його керівні структури. Начальники ФПУ не змогли довше утримувати своє "сміття в хаті", і воно поперло звідти лавиною. Це добре. Це процес очищення. Але головне — що буде далі.
І що буде далі?
— У профспілок України залишилося два шляхи — об"єднатися заради корисної дії або померти як непотрібний, застарілий механізм. Профспілка за визначенням — це корисна організація, яка захищає економічні інтереси і трудові права своїх членів і добивається підвищення рівня соціального захисту в країні. Усі ці роки профспілки займалися внутрішнім перерозподілом коштів і продажем майна. Голова ФПУ Олександр Юркін ще й намагався нацьковувати свої організації на "зовнішнього ворога" — незалежних профспілковців. Тепер, після його відставки, є шанс для об"єднання всього профспілкового руху в єдину силу. Федерація повинна підтримати ідеологію відкритості, інакше вона знову стане жертвою політичного тиску і внутрішніх чвар.
А чому такі аполітичні об"єднання, як профспілки, у нас стають жертвами політиків?
— Якщо говорити про Федерацію, то в її володінні — колосальний майновий ресурс: санаторії, спорткомплекси, будинки відпочинку. Той, хто керує цим усім — уже, вважай, олігарх. Крім того, ФПУ піддається політичним "набігам" як найчисельніша організація країни з десятьма мільйонами членів. Це голоси на виборах, які не снилися жодній партії. І всі ці "набіги" продовжуватимуться, якщо Федерація не змінить системи роботи.
Що саме ви пропонуєте?
— По-перше, об"єднання всіх профспілок аж до злиття, під час якого відпадуть усі фіктивні структури, створені не "знизу", а під чиїмось замовлення "згори". Профспілки не між собою повинні воювати, а протистояти уряду й начальникам підприємств, якщо ті порушують права трудящих. Кожен найманий працівник в Україні — і журналіст, звісно, теж — повинен відчувати, що за ним стоїть сила, яка не дасть його образити. І хай хто-небудь спробує йому недоплатити зароблене, урізати соціальні гарантії чи незаконно звільнити! Профспілка — механізм захисту від таких ризиків.
По-друге, потрібно унеможливити всі спроби зловживання профспілковим майном, що оцінюється в 12 мільярдів доларів. Я давно пропоную спосіб, який дасть можливість усім профспілковцям мати користь від цього майна: створення єдиного фонду профспілкового майна й електронного реєстру всіх членів профспілок, на кожного з яких оформляється акція і дивіденди від неї. На перехідному етапі до цієї системи можна дати право розпоряджатися майном територіальним і галузевим профспілкам пропорційно до їх чисельності.
По-третє, потрібні зміни у Статуті Федерації профспілок для створення чіткої вертикалі й дисципліни виконання рішень керівництва на місцях. Щоб уникнути кадрового застою, керівників у профспілках потрібно регулярно переобирати. У Статуті має бути чітко визначений термін, на який людину обирають на посаду, і кількість можливих повторних переобрань — аби більше двох термінів не засиджувалися. До профспілок повинна прийти активна молодь із новими ідеями, і їй слід забезпечити перспективу зростання. Зарплати апарату ФПУ не повинні бути низькими, але й завищувати їх не слід. Так, як і витрачати членські внески на купівлю дорогих машин і елітних меблів.
Чи існує ймовірність приходу до влади у Федерації людей, які продовжать "традиції" Юркіна та компанії?
— Ті внутрішні системні зміни, про які я кажу, нікому не дадуть можливості продовжувати в тому ж дусі. Не так важливо, хто очолить Федерацію — важливі нові принципи роботи профспілкового руху: згуртованість, незалежність від влади й бізнесу, захист інтересів людей праці, що не виключає також радикальних заходів — демонстрацій і страйків, і головне — загальна програма дій.
Що має бути відображено в цій програмі?
— Перше. Підвищення впливу профспілок у суспільстві. Тобто їх участь у роботі всіх комісій і органів влади із соціального захисту. Профспілки повинні самі керувати фондами соціального страхування, а держава, яка в ці фонди нічого не платить, не повинна їм заважати. Крім того, ми доб"ємося, щоб на законодавчому рівні профспілки отримали право представляти своїх членів у судах.
Фактично, лише кожен п"ятий осередок сьогодні має хоча б якісь ознаки життя
Друге. Інспекція умов праці на підприємствах. Підготовлені профспілкові працівники, а не чиновники, контролюватимуть і рівень оплати праці, і техніку безпеки, інакше робітники на шахтах і далі гинутимуть сотнями.
Третє. Всіляка допомога членам профспілок: від безкоштовних юридичних консультацій до організації спортивного дозвілля, надання доступних путівок на відпочинок і навіть житла — про ці радощі всі забули.
Поясніть, як профспілки можуть вирішувати прокляті житлові питання?
— Відомо, що нинішні захмарні ціни на житло — результат змови будівельних компаній із владою. Національний форум профспілок України, який я очолюю, розробив програму здешевлення квадратного метра житла до тисячі доларів. Ця програма діє в Гостомелі, Василькові й Борисполі Київської області. 7,5 тисячі сімей зможуть купити це житло за кооперативним принципом — на виплат. Як бачите, усе можливо. І якщо ми об"єднаємося зі всіма профспілковими силами й виступимо єдиним фронтом, зможемо не лише із житлом розібратися, а й провести соціальну революцію у країні.
Пане Мирославе, як би ви коротко оцінили профспілковий рух на Полтавщині?
— Для Полтавської області, як, між іншим, і для решти регіонів України, характерним є вкрай низький рівень довіри до профспілок та їх лідерів. Фактично, лише кожен п"ятий осередок сьогодні має хоча б якісь ознаки життя. Йдеться насамперед про профспілкові організації працівників органів державної влади, освітян, медиків. Але навіть у цих організаціях їх лідери за рахунок профспілкових внесків у першу чергу захищають і забезпечують потреби адміністративно-бюрократичної верхівки замість членів трудових колективів. Щодо решти галузевих профспілок, то можна констатувати, що вони швидше вмерли, ніж продовжують жити.
Отже, хотів би в черговий раз підкреслити, що сьогодні нагальним завданням профспілкового руху має стати об"єднання всіх профспілкових структур у єдину могутню профспілкову організацію. Адже лише потужне й самодостатнє профспілкове об"єднання європейського зразка здатне реально захистити інтереси людей найманої праці й домогтися суттєвого поліпшення якості життя.
2 
35413
Коментарі
1