"Сюди ідуть не за грошима"

Два тижні тому гадяцькі пожежники отримали 15 комплектів робочого одягу. Нові костюми не пропускають воду, захищають від вогню. На них пришиті стрічки, що світяться в темряві. Також отримали компресор для заправки дихальних апаратів на стиснутому повітрі. Його придбала обласна рада за 41 тис. грн.

— Нарешті до нас цивілізація докотилася, — радіє гадячанин 40-річний Петро. Прізвища не називає. — Шкода було дивитись, як пожежники на виклики їздили. Через старі роби хлопців прозивали "бомжами". Хоча вони їх у чистоті ідеальній тримали та відносилися дуже бережно. Та тій формі вже більше 20 років. Чув, щороку нову мають давати. Знайомий пожежник казав, та форма зовсім витерлася. Не рятувала ні від вогню, ні від холоду. Самий брезент.

Вогнеборці на стару форму не нарікали. Але новій зраділи. Кажуть, для частини потрібно ще п'ять таких комплектів.

2009 рік для пожежників по області був сприятливіший за минулий. Купили машини, спеціальне обладнання. На Полтавщині планували відкрити 52 пункти місцевої пожежної охорони. Зараз діють 24.

— Усе залежить від фінансування. На утримання такого пункту потрібно 230 тисяч гривень на рік. Для місцевого бюджету сума непідйомна, — пояснює Ігор Гайворонський з Лохвицького районного відділу Міністерства з надзвичайних ситуацій. Кілька років намагається створити такий у районі. — Лохвиччина в радіусі 40 кілометрів. Машини старі, треба міняти. На виклик встигаємо вчасно. Але гнати доводиться добряче. Бійці забезпечені всім необхідним. Допомагають місцеві підприємці. Та й я не стерплю, щоб мої хлопці в драних чоботях ходили.

На фінансову скруту нарікають у головному управлінні МНС Полтавщини.

— Торік хотіли скоротити один місцевий пункт охорони, але таки одумалися й лишили його, — говорить Світлана Рибалко. — У селах немає справжніх пожежних автомобілів. Пристосовують якусь машину для гасіння, чіпляють бочки. Вони стоять у холодних гаражах, псуються. Районні частини мають необхідну техніку, хіба не вистачає спеціалізованого обладнання. Як-от дихальних апаратів для задимлених приміщень. Була у Кобеляках пожежа. Задиміло підвал багатоповерхівки, евакуювали людей. Спеціальні апарати привезли хлопцям з іншого району. Та вони ж на місці не стоять. Пожежники надихалися чаду, добре, що не отруїлися. А горів усього-на-всього скат — дітвора балувалася та підпалила.

У пожежних частинах області працюють переважно молоді чоловіки.

— Сюди ідуть не за грошима. Місячний заробіток — 1,5 тисячі гривень, — каже полтавський пожежник 30-річний Сергій. Номер частини і прізвище просить не називати. — Приваблює те, що працюємо сутки через троє. Кожен додатково підробляє охоронцем, на будівництві

Рятувально-водолазна станція Кременчука розташована на старому баркасі. Він тріснув і почав сповзати у Дніпро. Стіни станції розходяться. Рятувальники замазали їх цементом, та вода все одно просочується всередину.

— Уже звикли до таких умов, — розказує начальник станції 54-річний Василь Білоус. — Улітку нарубали сушняку, запаслися дровами. Топимо "буржуйку". Сидимо у куфайках і валянках. Як трапилося щось на воді, водолаз кинув куфайку і стрибнув у Дніпро. "Моторки" можна було списувати давним-давно. Та працюють краще, ніж нові. Недавно одну вкрали. Міліція досі не знайшла. Техніку бережемо, другої немає за що купити. Самі ремонтуємо. Влада щороку обіцяє, але нічого не змінюється.