Родовід складають за тисячу гривень

 

"Наша праця оплачується від виконаного обсягу роботи. Якщо знайдемо два-три записи про родичів, це коштуватиме сто гривень. Якщо сотню — до тисячі й більше потягне", — розповідає заступник начальника відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області Володимир Коротенко, 48 років.

За його словами, найчастіше до архіву приходять пенсіонери. Саме вони переважно хочуть дізнатися, звідкіля родом.

— Думають, щось зможуть дізнатися за 10–15 гривень, — каже чоловік. — Коли кажемо їм ціну, мовчки уходять.

Щоб отримати відповідь на запит про родичів, треба прийти до архіву з документом, що посвідчує особу. Треба знати, де жили родичі.

Запити на дослідження родоводів в архіві виконують останні 15 років. Коротенко займається вивченням генеалогії майже стільки ж часу. Склав понад 10 генеалогічних дерев — схем, на яких показані родинні зв"язки людини, починаючи з найстаршого встановленого представника. Зі свого роду чоловік знайшов 115 осіб.

Працівники архіву генеалогічні дерева не малюють.

— Ми видаємо архівні довідки, а схему заявник креслить сам, — пояснює Коротенко. — Я лише можу пояснити, як це робиться. Або дати комп"ютерну програму, яка ці дерева вимальовує. Маю навіть таку, що малює справжні — з гілками. А є програми для схематичних зображень родоводу.

Генеалогічні дослідження використовують у цивільному праві, щоб визначити спадкоємців, встановити факти батьківства, розшукати рідних. А також у медицині, біології та інших науках.

Наприклад, 20-річний працівник "ОТР-банку" в Полтаві Максим Дашевський почав складати свій родовід у 14 років. Замовляв у архіві документи й сам шукав за допомогою них пращурів. За сім років виявив майже 300 предків до восьмого коліна.

— Виявилося, що мій двоюрідний прадід піп Гапон 1905 року був організатором "Кривавої неділі" у Петербурзі, — розказує Дашевський. — Дізнатися про це мені допоміг Коротенко.

— Людям, які хочуть скласти генеалогічне дерево, часто доводиться відмовляти, — зауважує Володимир Коротенко. — Бо немає документів. На жаль, у Полтавському архіві мало що збереглося. Навіть попри те, що всі документи з райцентрів перевезли до нас.

1941-го евакуювали небагато паперів, переважно документи органів влади радянського періоду. 1943-го, коли німці відступали, більшість документації згоріла.

— Якщо ви з Пирятинського чи Гребінківського району, вам крупно повезло, — усміхається Володимир Васильович. — Про ці райони все збереглося десь по середину XVIII століття. По Гадяцькому, Лохвицькому — по середину XIX століття. Якщо ви з Новосанжарського чи Кобеляцького районів — скажу "вибачайте". Документів практично немає.

Інформацію архівісти шукають уручну. Пощастить, коли матеріали занотовані розбірливим почерком і не розтеклося чорнило.

— Щоб з усіх книг передрукувати прізвища, треба посадити за комп"ютер сто чоловік на сто років, — зазначає Коротенко. — Жодних баз даних по прізвищах у нас нема.

Максим Дашевський за сім років виявив майже 300 предків до восьмого коліна

Родоводи досліджують за метричними книгами про народження, шлюби та смерть, а також за сімейними списками парафіян церков зі вказаним віком кожного члена родини.

— Найкращі документи — "Ревізскіє сказкі", — дістає велику книгу з товстими зеленкуватими сторінками. — Це перепис населення, який проводився кожні 20–30 років. У реєстрі є весь склад сім"ї.

Один із найцінніших документів Полтавського архіву — "Ревізская сказка містечка Опошні" 1835 року. Крім обов"язкових даних, у ній писали, яким ремеслом займалася людина, чи мала хату, город, вказували достаток.

Володимир Коротенко показує довгий прямокутний аркуш паперу зі схематично зображеною генеалогією дворянського роду Стебліних-Каменських. Цю родину він досліджував сім років.

2005 року разом із колегами з Петербурга чоловік видав книгу "Стебліни-Каменські". Один зі співавторів — Іван Стеблін-Каменський — нащадок цього роду і товариш Володимира Васильовича.

Угорі на аркуші обведено в прямокутну рамку ім"я Іван, який жив у ХVII ст. Це найдавніший предок, якого вдалося встановити. Більше про нього жодних даних не знайшли. Дві стрілочки вказують на дітей Івана. Від них — до онуків. І так до сучасних нащадків. Усього на схемі 105 імен.

— Більшість із цього роду стали відомими, — говорить Коротенко. — Хтось був революціонером, інший — ученим-філологом чи настоятелем церкви.

Чоловік досліджував генеалогію роду завідувача природничо-історичного музею Полтавського губернського земства Михайла Олєховського, засновника й першого директора Полтавського музичного училища, диригента і громадського діяча Дмитра Ахшарумова, поета з Кременчука Бориса Полушина (літературний псевдонім — Борис Чичибабін. — "ГПУ"). Більшість родоводів Володимир Васильович вивчав із власної ініціативи.

— Тепер працюю над генеалогічним деревом Андрія Ухабова-Богославського з Росії, пращури якого жили у Великих Сорочинцях на Миргородщині. Знайшов його предків до 1742 року, — хвалиться Коротенко.

×