Дружина племінника партизанського генерала Сидора Ковпака 67-річна Катерина Ковпак передала котелевському музею його пальто.

— Це пальто дядько носив останні чотири роки свого життя, коли працював заступником голови Президії Верховної Ради України і жив у Києві, — розповідає Катерина Макарівна. — Після його смерті дружина Любов Архипівна віддала частину речей моєму чоловікові та племіннику Сидора Артемовича — Григорію. Серед них була шуба із війни, костюми та пальто. Костюми зносилися. Шубу я подарувала Глухівському музею, як не стало Григорія.

Катерина Ковпак живе в Котельві. Пальто зберігала в шафі.

— Подивіться: жодна міль ніде за нього й не зачепилася,— демонструє на тремпелі важке коричневе пальто директор музею Катерина Кулинич, 48 років. Вона більше десяти років працювала в Будинку побуту вишивальницею, добре знається на тканинах. — Я довго роздивлялася і шукала на ньому етикетку. Хотіла пересвідчитися, що то за фірма. Але прийшла до висновку, що пальто виконано під індивідуальний пошив. Видно, що це дорогостояще сукно. Справжня шерсть. Ота, яка не мнеться. Чистий драп. У ті часи він коштував 60 рублів за метр і був дефіцитним. Пальто приблизно п"ятдесятого розміру. По тодішній моді генерал ходив у ньому, як супермен.

Видно, що це дорогостояще сукно

Коли півтора року тому в селищі відкрили музей, організатори шукали все цікаве, що було пов"язано із Ковпаком. Тоді вдалося зібрати унікальну колекцію особистих речей генерала: кітель, шкіряну куртку, кашне, капелюх, планшет, кашкет і командирську сумку часів війни. Кулинич каже, що зверталися й до Катерини Макарівни. Але вона навідріз тоді відмовилася щось давати.

— Добре пам"ятаю, як 1958 року в райцентрі створювали перший музей Ковпака, — згадує Катерина Ковпак. — Я тоді вчилася в Києві, жила на квартирі в Сидора Артемовича. Він, як дізнався про музей, зрадів, гукає до домробітниці: "Знімай ковьор! Його повезуть до Котельви". Пам"ятаю, той ковьор був прикрасою будинку. На ньому був витканий портрет дядька і шлях від Путивля до Карпат. На вантажному автомобілі він передав до селища кілька півтораметрових іменних ваз, багато посуду із фарфору, фаянсу та кришталю. Але музей так тоді й не відкрили. А всі ці цінні речі кудись без сліду зникли.

Селяни подейкують, ковпаківські цінності розтягло тодішнє районне керівництво.

Сучасний музей Катерині Макарівні подобається. Вона обіцяє знайти ще й портрет Сидора Ковпака, написаний на полотні. Пригадує, що останній раз бачила його на горищі.

В особистій колекції жінки залишився тільки іменний чайний набір Сидора Артемовича. Його генералу подарувала на ювілейну жовтневу дату міська рада Хмельницька. А вже потім той передарував сервіз на весілля племіннику.

×