У Глинському Зіньківського району із 220 жителів понад 100 — турки-месхетинці. 19 років тому вони приїхали на Полтавщину з Узбекистану. Місцеві кажуть, завдяки туркам до села проклали дорогу, тричі на день сюди їздить автобус.
— Із села молодь утекла, бо не було дороги, — розповідає завідувачка місцевого клубу 50-річна Катерина Піщаленко. — Радянська влада набудувала хат, а жити нікому. Віддали їх туркам.
Месхетинців двічі виганяли з їхніх земель. Уперше 1944-го за наказом Сталіна — з історичної батьківщини Месхетії на кордоні між Грузією та Туреччиною. Більшість вивезли до Узбекистану. Там турки жили 45 років. 1989-го через конфлікти з місцевим населенням частина месхетинців перебралася до Росії. В Україні осіли понад 10 тис. осіб.
Навесні 1989 року родина Дадаєвих приїхала до Глинського.
— Оце їхні хати, — показує рукою Катерина Іванівна.
На кожній — супутникова антена, майже в усіх дворах автомобілі.
Двері господи відчиняє 54-річна турчанка Солмаз Дадаєва. У неї 13 онуків. До кімнати проводить через кухню. На плиті великий казан, біля нього металевий глечик із носиком. Посеред кімнати низький стіл, на підлозі кольорові подушки.
— Із Ташкента почали гнать. У Фергані дома палили, вікна били, — розказує жінка ламаною російською. — За півціни дом продали, втекли на Україну. Сказали, тут люди хороші.
До Зіньківського району переїхали 16 родин месхетинців. Дадаєви пішли працювати в колгосп. Робили там до 2000-го.
— Узяли гектар землі. Садимо баклажани, перець, у теплицях — розсаду, — веде далі господиня.
До кімнати заходить кілька чоловіків. Вітаються та сідають на подушки.
— Возимо овочі на базар у Полтаву, — розповідає Зейнали Дадаєв. — Нам не вірять, що виростили їх тут. Думають — із Грузії,— сміється чоловік.
Місцеві наймаються до турків працювати. Дехто купив у них розсаду та почав вирощувати перець і баклажани.
— Завидують, — хитає головою Солмаз. — Думають, у нас грошей багато. А я кажу, хай вас виженуть із батьківщини, побачу, скільки у вас буде.
У родинах турків-месхетинців за 19 років народилося більш як півсотні дітей. До школи в сусідньому селі Малі Будища їздять автобусом.
Малі розмовляють між собою турецькою. На уроках — російською або українською.
— У Росії наших не хотіли приписувати, — продовжує господиня. — Україна видала паспорти, дітям — свідоцтва.
У Глинському всім селом відгуляли 20 турецьких весіль. Месхетинці — мусульмани, але на українські релігійні свята не працюють.
— Колись у турків був неврожай і казали: це того, що садили на свято, — сміється завклубу Піщаленко.
Найстаріший у поселенні — дід Кірман. Йому 81. Має шістьох синів, 33 онуків і 32 правнуків. Він пам"ятає два переселення турків.
У п"ятницю до Глинського приїжджає мулла читати молитви. Цього дня не працюють. Дивляться грузинські та турецькі супутникові телеканали. Слідкують за українськими новинами.
— Село без газу. Скоро Росія перекриє "блакитне паливо" — й ні в кого не буде, — жартують чоловіки.
Селяни топлять дровами. На те, щоб провести до Глинського газ, потрібно 700 тис. грн. Місцеві сподіваються, що гроші дасть область і допоможуть турки-месхетинці.
3 
35413
Коментарі