У селі Петрівці Миргородського району водогін, якому 40 років, жодного разу не ремонтували. Капремонт дірявих труб має зробити Дібрівський кінний завод, на балансі якого перебуває водопровідна система.

— Коли ламаються водонапірні башти або рве труби, тижнями сидимо без води, — розповідає вчителька місцевої школи Лідія Янчаренко, 60 років. — Якщо вода зникає, немає парового опалення.

У сільраді 600 дворів, 3 тис. жителів. Водогін прокладено на п"яти вулицях.

— Раніше працювало десять колонок. Тепер лише дві, та й ті постійно ламаються, — каже Янчаренко. — Криниць у селі також дві. Вода в одній жорстка.

Жителі Петрівців платять за воду Дібрівському кінному заводу — по 3 грн з людини за місяць.

— Я інженер-будівельник, а мушу опікуватися водою, — говорить 53-річний Микола Дем"янко з кінного заводу. — У штаті підприємства немає спеціальної людини, яка займалася б наглядом за водогоном. Завод хоче передати його на баланс сільради. Утримання водопроводу збиткове. За воду вчасно розраховуються лише працівники кінного заводу, бо гроші вираховують із зарплати.

Дем"янко вважає, що передача водогону на баланс сільської ради проблеми не вирішить. Село не має грошей на його утримання. Наводить приклад  Гаркушинської сільради, де водогін орендував місцевий підприємець Бойко. Чоловік особисто ремонтує його та слідкує, щоб у людей була вода.

×