В Україні більшість змогла проголосувати за людину, яка жодного дня не була в політиці. Попередники абсолютно спокійно передали їй владу. Це стало можливим саме завдяки 3 попереднім революціям. Насправді це окремі епізоди однієї тривалої української буржуазно-демократичної національної революції. За замовчуванням сприймаємо, що є незалежною державою. Всього 30 років тому були частиною "тюрми народів". Заплатили кров'ю, шматком території, але імперія, яка лише формально є Російською Федерацією, не повернула нас назад. Це найдорожче досягнення. Можемо вирішувати далі інші проблеми. Білорусь за таким принципом досі не відбулася, інтегрована в Росію.
Невирішений запит на верховенство права – справедливий суд. Лишається на тому ж рівні, що був до останньої революції. Мали певний прогрес 2014-2015 років. Але після зміни влади правоохоронна система взяла реванш.
Не відбулося визволення від олігархів. Ключову роль на Майдані зіграв середній клас - малий і середній бізнес. Це була спроба вирватись із сучасного феодалізму. Колись магнати в Речі Посполитій прагнули мати власне військо й села. А сучасні - власні банки, телеканали, політичну партію і представництво в парламенті. Деолігархізацію не декларував тільки лінивий. А відбувся черговий переділ влади, повноважень і фінансових потоків між олігархами.

Зеленський і його команда не мають політичного бачення майбутнього країни в українському сенсі. Але й не є кремлівськими агентами чи реваншистами. Це людьми з типовою постколоніальною свідомістю і відсутністю стратегічного мислення. Затиснуті між 2 силами, які це бачення мають. В одному випадку - це білоруський варіант. В іншому - Україна є частиною ЄС у плані бізнесу, законів і зовнішньополітичних блоків. Влада по черзі робить поступки обом силам і намагається пропетляти. Залежно від того, хто натисне чи запропонує ситуативну допомогу.
Проросійські й реваншистські сили намагаються здійснити відкат до ситуації, яка була ще перед Помаранчевою революцією. Це Андрій Портнов (колишній заступник голови Адміністрації президента Януковича, юрист. -Gazeta.ua), депутати від "Слуги народу" Максим Бужанський та Олександр Дубінський. "Опозиційна платформа - За життя" та група Коломойського в парламенті "За майбутнє". Патріотична частина суспільства цьому жорстко протистоїть. Найяскравіший прояв - щорічні марші на День Незалежності. Він нагадує, що буде, якщо реванш стане надто нахабним.

Працівники системи, їхні родичі, друзі. Десятки тисяч суддів і сотні тисяч правоохоронців. Й економічне забезпечення цієї системи – олігархи. Коломойський і Ахметов не ворогують один проти одного, а за те, хто керуватиме системою. Олігарх перестає бути таким, коли втрачає доступ до держбюджету. Їхні підприємства в більшості неконкурентні на ринку. Виживають, бо доять гроші платників податків через контрольований держапарат. Усі олігархічні клани однаково неготові жити за вільного ринку. Їхні телеканали переконують людей за збереження існуючої системи.
Є вплив Росії. Тільки-но ми реформуємо систему й усе почне працювати як на Заході, в імперію нас уже не повернути. Москва має в Україні і медійний ресурс і пряме політичне представництво - ОПЗЖ і "Партію Шарія".

Ми приречені на перемогу. Активна частина суспільства заради цього курсу готова вийти на барикади. Влада може прискорити євроінтеграцію або стати на дорозі й бути зметеною.
Йдеться хіба про повну безпорадність і недостатнє розуміння процесів Офісом президента, тому реагують ситуативно. Натиснув Ахметов - кроки від реформ, українська опозиція, активні громадяни, посол США чи представництво Євросоюзу – крок до реформ, Коломойський – знову крок назад. Можливо, не є вмотивованими. Ключове – це збереження чи збільшення рейтингу. Мислять тактично, що їм дасть більше лайків в Інстаграмі сьогодні. Стратегією це не назвеш, але й не реванш.

Президент повторив, що окремо є абстрактний, ледь не ідеальний народ, і прошарок поганих політиків. Обіймає вищу посаду півтора року й досі не вважає себе політиком. Це дешевий популізм.
Вважаю загрозою його позицію щодо референдуму (18 червня Верховна Рада в 1-му читанні ухвалила поданий президентом законопроєкт про народовладдя через всеукраїнський референдум. -Gazeta.ua). Цим специфічним інструментом можуть користуватися тільки зрілі суспільства. Наприклад, Швейцарія. У бідних референдум завжди ставав зброєю на шляху до диктатури. Його проводили Путін, Лукашенко й Гітлер. У Німеччині референдум тепер заборонений. Зеленський вважає, що треба рахуватися з думкою більшості. Але вона не завжди правильна. Особливо коли інші через "телеящик" формують її. 3 революції робила меншість. А більшість цим користувалася. І не вона в 2014-му сформувала добробати і пішла воювати. Меншість гарантувала більшості право проголосувати за Зеленського.
Зеленський на зустрічі найбільше відреагував на емоційну промову Мирона Гордійчука про те, що говорити треба тут, бо можемо й через барикади. Тричі президент повторив, що не варто лякати новим Майданом. Жорстко відмежувався від ОПЗЖ. Недвозначною була заява, що влада не розглядає варіанту звернути з євроатлантичного шляху. Приблизно сказав: "Ми кожного дня не повторюємо, що йдемо шляхом євроінтеграції, бо це очевидно за замовчуванням".

Раз – це випадковість. Двічі - збіг обставин, а тричі – закономірність. Днями ДБР також порушило кримінальну справу за заявою Ріната Кузьміна про нібито держпереворот, вчинений нами на Майдані. У цей час передано до суду справу про звинувачення Тетяни Чорновол в зумисному вбивстві шляхом підпалу офісу "Партії регіонів" 18 лютого 2014-го. У Музеї Революції гідності могла бути розтрата. Зобов'язані розслідувати. Але такого роду справи розслідуються не обшуком, а всього лиш вилученням документів. В обшуку брала участь купа поліцейських, прокурори і навіть СБУ. Виглядає класичним інструментом тиску на опонентів. Реваншистські сили беруть своє і можуть плюнути в обличчя усім учасникам Революції гідності.
Президент на зустрічі припустив, що це свідома політична провокація з боку когось із керівників правоохоронних органів. Щоб ми вже зносили шини. Але водночас ДБР і СБУ виконує накази з Банкової. Виходить, можуть виконувати ще інші накази? Чи може і чи хоче Банкова цьому опиратись?