Не погоджуюся, щоб чотири чоловіки з-за кордону керували Українською державою - Безсмертний

6

Знаєте, скільки в Україні сьогодні політичних партій? Трохи більше 350! Я їх називаю не інакше, ніж 350 імітацій. От назвіть мені хоч одну, яка не є партією вождя, не є бізнес-проектом або структурою закритого типу. Усі вони вибудувані для одного корисного мотиву – прийти до влади і там між собою розподіляти ресурси.

Але партія в класичному розумінні – це посередник між людиною і владою. Це також кузня управлінських кадрів. Для мене принципово вибудувати абсолютно іншу модель партії. На установчих зборах "РУХу +380" я свідомо кілька разів наголошував: боронь Боже, щоб на мене дивилися як на партійного вождя. Я лише ініціатор створення партії. Структура "РУХу +380" будується за горизонтальним принципом. Ми від самого початку відкидаємо оце ієрархічне підпорядкування за зразком "я начальник – ти дурак".

З часу, коли я вперше заявив про намір стати ініціатором партії новітнього зразка, до мене надійшли чотири різні пропозиції про купівлю документів уже зареєстрованих партій. Ціну називали – 40-50 тисяч доларів. Мовляв, чого ви собі голову морочите? Купіть документи, зробіть ребрендинг, пройдіть цей шлях легше і швидше. Категорично ні. Ми починаємо з чистого аркуша. Нам доведеться ще самим навчатися цій роботі та складати іспит. Іноді боротися самими із собою і зі всім, що знали про партії раніше. Паралельно брати участь у парламентській кампанії-2019. Саме у партії кується команда і просіваються кадри. Я дуже хочу побудувати партію, яка була б дієвою десятки років. Ми маємо повернути в політику фахівців.

Головна мета партії - отримати владу як інструмент, який дозволить поставити людину у центр уваги. Держава має дбати про людину, а не займатися самозабезпеченням.

Ну по-перше, рух – це чудово. Це те, що молодіжною мовою називається "двіж". Мені здається, що більшість політиків встигли оббрехати майже всі слова. Що не візьми – на всьому або радянщина, або вантаж брехні, або невиправдані надії. Комбінація +380 спершу багатьом незрозуміла. Але ж це міжнародний код України. Так нашу державу бачать у сучасному оцифрованому світі. Це комунікаційний старт.

Вважаю, що така назва запам'ятовується, є сучасною. І дуже добре вказує, до чого ми маємо рухатися – до Великої України зі знаком плюс.

 

Дуже спокійно ставлюся до критики. Навіть потребую її. Читаю кожен коментар і беру його до уваги. Для себе вирішив у дискусії не вступати. Адже у дописі я висловив свою думку. Люди у коментарях – свою. Для мене є принципові речі – цінності. Їх ви або приймаєте і ми разом, або ні – тоді шукайте інший берег.

Мій похід в президенти – це виклик злодіям, брехунам, популістам і грошовим мішкам. Буває таке, що до мене приходять люди і кажуть: "Романе Петровичу, ну пообіцяйте, наприклад, знизити тарифи у кілька разів. Переверніть стіл або влаштуйте мордобій, скажіть гостре слівце на камеру, пообіцяйте людям списати всі комунальні борги. Це ж додає рейтингу". Я ніколи на таке не піду! Вибудував для себе певну шкалу зла. На першому місці там злодії, які працюють на державних посадах. На другому – брехуни. На третьому – популісти. Політики-популісти говорять солодку неправду, яка веде країну до трагедії. Бачу, до якої біди всі вони ведуть державу, стояти осторонь не можу.

Моя задача – об'єднати людей і пояснити їм, що вибір між злодієм і брехуном в принципі неприпустимий.

Попрошу зараз всіх українців: зробіть над собою маленьке зусилля – ознайомтеся з програмами кандидатів в президенти. Хто бреше, дає солодкі обіцянки, купує голоси - ці люди ведуть нас на чергову 5-річну трагедію. Адже ціна продажу голосу виборця дорівнює п'ятирічним злидням.

У моїй програмі "Маніфест про майбутнє" виписаний шлях, яким треба йти. Я маю досвід, знання, характер для прийняття жорстких рішень і готовий відповідати за свої дії.

Вважаю, що в умовах війни аморально смітити грошима і витрачати їх на борди і телевізійну рекламу. Прекрасно знаю всі розцінки: за декілька платних хвилин на телебаченні можна купити трикімнатну квартиру у новобудові Києва. Ті, кого ви бачите у рекламних роликах чи на бордах, мішками заносять гроші у відповідні кабінети. Я переконаний: щоб донести свою позицію, потрібно спілкуватися з людьми. Ми літо й осінь провели у зустрічах, поїздках по всій Україні. Моя програма "Маніфест про майбутнє" – це наслідок співставлення моїх думок та пропозицій людей.

 

Під час поїздок по всій Україні я завжди відкрито називав прізвища людей, які допомагали. Це не олігархи, а люди середнього класу, які заробили статки власною працею і розумом. Зараз от треба було внести грошову заставу для реєстрації кандидатом у президенти. На установчих зборах партії я оприлюднив номер картки. Найбільший внесок був 140 тисяч, найменший – 1 гривня. Загалом на картку було перераховано майже 2,8 мільйона гривень.

Щодо партії, то вона робить ставку на середній клас. Лобіюватиме інтереси людей, які фізичною та розумовою працею заробляють гроші. Зараз щоденно веду розмови з такими людьми. Наше завдання – зробити все, щоб олігархат як система політичного управління державою зник. Недопустимо, щоб чотири чоловіки з-за кордону керували Українською державою. Вони мають кілька паспортів і Україна для них – лише територія для заробітку.

Насправді у розділі "Протидія корупції" все прописано. Перша пропозиція – усунення монополії. Адже олігархат є наслідком монополізації, яка забезпечує володіння, транспортування та реалізацію груп товарів та послуг в одних руках. Наслідок цього - високі ціни та захмарні тарифи. На ринку має бути здорова конкуренція цін і якості. Споживач має право обирати, у кого він купує товари і послуги. Друга пропозиція – інституційні реформи. Нарешті мають запрацювати згідно зі своїми повноваженнями Фонд держмайна, Антимонопольний комітет та інші органи. Вони мають працювати, протидіяти монополіям, а не виконувати вказівки високопосадовців, які ділять потоки.

Ця позиція належить до інституційних змін, правильної побудови держави. Я не втомлююся повторювати про нинішню інституційну нездалість в Україні. Зосередження виконавчої функції в руках уряду дає розуміння, хто несе відповідальність за те, що відбулося. Бо нині як? Прем'єр киває на президента і навпаки. Разом показують на парламент. А люди не розуміють, хто ж накосячив.

Також переконаний, що Україні потрібен інший парламент – двопалатний. Недовіра до нинішньої Ради сягнула критичного рівня. От їздив я по регіонах. Там дуже часто можна почути фразу "Київ нас не чує!". А як він може почути? Хіба є інституційна система, яка доносить позицію регіону? Тому у парламенті має бути дві палати – Верхня, обрана від регіонів, і Нижня.

Найперше - подолання корупції. Друге – однакові правила гри для людей справи. Третє - справедливий суд. Четверте – подолання бідності через створення нових робочих місць. П'яте – питання безпеки, в тому числі для бізнесу. Влада докерувалася до того, що значення слова "рейдер" знають бабусі у вимираючих селах.

Треба мотивувати бізнес, вести розмови з його представниками. Відкоригувати законодавство. Десь понизити податкові навантаження, десь пом'якшити адміністративні процедури. Ми маємо створити такі умови, щоб наші люди повернулися з заробітків. Розмір оплати праці має мотивувати людей залишатися на рідній землі.

 

Головне завдання держави – не заважати людям справи. Мене дратує, коли людина заробила 3 копійки, а її обдерли на 10. Хто захоче працювати в таких умовах? Ніхто.

Наша економіка має бути інноваційною, ми дуже відстали від світу.

Війна. Корупція. Злидні. Безпека. Маємо проблеми з армією, у тому числі як наслідок корупції у системі фінансування, забезпечення.

У відповіді на це питання підійду трохи нестандартно. Ви ніколи не задумувалися, чому новостворені антикорупційні органи так і не запрацювали? От наче все є: відповідне законодавство, штатна структура, бюджет для цих органів. А воно не їде - і все. Бо знаєте, на що не звертає увагу нинішня влада? На те, що треба проводити набагато глибші інституційні зміни. Допущена помилка у самому фундаменті. Можна зараз створити ще три НАБУ і чотири НАЗК, але результату не буде. Воно не може працювати на старій інституційні основі. Ви бачили ці структури у Конституції України? Їх там нема, вони не відповідають нормам Основного закону. Зараз спостерігаю, як громадські активісти зустрічаються з кандидатами в президенти і беруть з них обіцянку, що ті здійснять перезавантаження антикорупційних органів. Та можна перезавантажувати безкінечно, якщо не запрацюють Антимонопольний комітет, Фонд держмайна, якщо не буде децентралізації повноважень і коштів, якщо не буде справедливого суду, якщо не знищити ґрунт для корупції, то нові корупціонери, як гриби, з'являться дуже швидко.

Чому я таку велику увагу приділяю інституційні зміні, у тому числі парламенту? Бо переконаний: ключовим антикорупційним органом має бути антикорупційний комітет у складі Верхньої палати парламенту. Його членами мають бути люди, не молодші за 50, з досвідом роботи, практикою. Це мають бути люди, яким від життя, крім правди та істини, нічого не треба. Якщо живемо з думкою, що у новий антикорупційний орган наберемо молодих і геніальних людей із зарубіжною освітою, які посадять усіх корупціонерів, - ми себе обманюємо. Вони можуть мати прекрасні знання, дипломи, досвід, але це не допоможе. Має бути побудована певна інституційна модель: ухвалені необхідні закони, внесені зміни до Конституції.

А це в тому числі механізм вирішення проблеми. Давайте по порядку. Сьогодні Росія прийшла по Україну, а вже завтра може прийти по Угорщину, Литву, Німеччину, Францію і так далі. Отруєння в Лондоні – це також привіт зі словами "Ми прийдемо і до вас". Вони вже у Венесуелі. У Сирії. Де сьогодні нема Росії? І що вона принесла? Тому я кажу: Європі потрібен центральноєвропейський блок країн. Це їх згрупує. Бо вони, як молоді півники. Вбилися у пір'я, красиві, дуже емоційні, часом дзьобають одне одного. Треба об'єднатися проти спільного ворога. Бо втрати у 50 мільйонів під час Другої світової можуть здаватися квіточками.

 

Білорус є європейцем. Білорус на чолі з Лукашенком є проблемою. Поки Лукашенко вождь Білорусі – це дірка у європейській безпеці. Не треба розрізняти небезпеку зі сходу та потенційну небезпеку з півночі.

Я сказав би, що є провладні кандидати та опозиційні. Одна опозиція національна. Друга – за дорученням Москви. Останню відсунемо. Беремо тільки національну. Хто із неї чітко оголосив про свою ідеологію? Ніхто.

Я – неоконсерватор. Слово на перший погляд може видатись незрозумілим. За ним стоїть набір інструментів, здатних вилікувати Україну. Як я можу об'єднуватися з соціалістом, який обіцяє знизити тарифи, роздати все людям тощо? Я пропоную інші механізми – створити такі умови, які дають людям можливість заробити, сплатити податки. А до мене приходять на переговори і кажуть: "Надо делить". Та що ви збираєтесь ділить, коли ще нічого не заробили? У бюджеті не вистачає на третину видатків. Нам спершу треба заробляти. Дати людині проявити підприємницьку активність, дати їй свободу, не заважати в кінці кінців! Якщо зараз почнете просто ділити, будете стимулювати корупцію і тотальну бідність, ламати систему безпеки держави.

Серед опозиції, з якою потенційно можна об'єднатися, я не бачу людей, які кажуть, що нам треба забезпечити свободу людини, її підприємницьку ініціативу, створити їй умови праці. Так, я не приховую, що розмови про об'єднання велися. Але сьогодні я не бачу такого політика, який би розділяв мої цінності та ідеологію. А вони для мене є принциповими.

Я викладаю в університеті. Отримую близько 20 тисяч. Перед тим, як почати виборчу кампанію в президенти, консультував багатьох українських підприємців, іноземні фонди, бізнес-структури. Окремі європейські структури запрошували мене як фахівця з питань війни та миру на Донбасі.

 

В озвученому Сайдіком матеріалі є відповіді на питання, які я безуспішно задавав останні три роки. Документи треба підписати, а не просто проголосити, як це було з Мінськими домовленостями. Їх обов'язково мають ратифікувати парламенти. Під реалізацію цих документів потрібно створити агентство. У ньому повинен бути фонд, який на це виділятиме гроші. На Донбасі має застосовуватися комбінована місія: цивільна, поліційна та мілітарна. Одна - не впорається.

Але зверніть увагу, яка зараз виникла ситуація. Майже одночасно з'явилася ініціатива ОБСЄ, озвучена Сайдіком, та ініціатива Росії, яку виголосили її представники в українській політиці. Проблема в тому, що нема нашої ініціативи, української. Ми вперлись рогом і кажемо, що до останнього дотримуємося Мінських домовленостей. Це питання не до Кучми, Марчука, Геращенко, а тільки до Порошенка.

Треба розділяти Крим, Донбас і Азов. У часі та інструментах - це різні речі. Нам необхідна сучасна боєздатна армія, щоб тримати оборону держави. Сила у нинішньому тисячолітті – це фактор стримування.

По Донбасу: конче треба вести діалог із мирним населенням, яке перебуває там у заручниках. Йому запропонувати відселення на контрольовані території. Має бути програма відселення всіх, хто хоче звідти виїхати. Їм треба дати можливість облаштуватися - гроші чи помешкання. Це стосується і Криму. Тільки на півострові треба вести діалог із тими, хто відчуває себе громадянином України, й окремо - орієнтуватися на кримських татар.

Азов – ситуація визначена своєю невизначеністю. Тут об'єктом роботи має бути Міжнародний морський трибунал і Міжнародний морський суд. У позовах треба визначити ключовою базою для розв'язання ситуації не придумані у Москві угоди й договори, а міжнародне морське право. Воно десятки разів вирішувало подібні дискусії за води, протоки. Це важка юридична робота.

Нам потрібен час. Стільки, щоб збудувати армію, яка здатна протистояти будь-якому агресору. За день це все не робиться. Хочемо чи ні, треба вести діалог з Росією – хоча б заради звільнення заручників.

Частину ми здатні зробити власними зусиллями. У чомусь попросимо допомоги. Але не можна ставитись до ситуації так, що ви там на Заході нам все забезпечте, а ми тут трохи постараємось.