Не демарш: мер Тернополя розказав про Covid, децентралізацію і перспективи "Слуги народу" в регіоні

6

Люди сподіваються, що їх почують. І питання "червоної зони" буде вирішене швидше. Градус напруги серед городян високий. За кілька днів я почув від людей, що вони готові до будь-яких акцій. Їх усе це дістало. Згодні дотримуватися протиепідемічних вимог. Але просять дати можливість працювати. Більше не можуть сидіти без роботи. Рішення, яке ми ухвалили в понеділок, дало багатьом надію.

Сьогодні був в одному з дворів. Там були люди від 12 до 70 років. І всі говорили про одне: коли нас заберуть із червоної зони?
Ми реально в зеленій. Показник МОЗ по кількості проведених тестів 24. А в Тернополі він 92. Ми в 4 рази більше робимо тестувань. Доведений МОЗ показник по коефіцієнту випадків захворювання 11, у Тернополі - 6. Удвічі менший. Показник завантаженості ліжок, за даними МОЗ, - понад 50 відсотків. У Тернополі 38,2 проценти. Динаміка зростання кількості захворювань у МОЗ доведена більше плюс 10 відсотків. У Тернополі на сьогодні – мінус 52. Така тенденція з 2 серпня. На 31 липня один показник – кількість зростання хворих – потрапляв, згідно з даними МОЗ, у червону зону. Сьогодні усі показники зелені.
Це означає, що лікарі працюють швидко й ефективно. Вдалося оперативно встановити коло всіх, хто спілкувався з інфікованими. І розпочати лікувати, не допускаючи ускладненнь. У лікарнях перебувають менше 9 відсотків від кількості хворих. Решта лікуються дома під контролем сімейних лікарів.

Ні. У першу чергу мало би бути спілкування на рівні МОЗ. Його не було.

 

Згодний. На Тернополі вистрілило. Але це проблема усієї країни.
У цивілізованих країнах, коли люди під час жорсткого карантину не працювали, вони отримали компенсацію від держави. А в нас у першу чергу постраждало працездатне населення. Пенсіонери отримували виплати. А працюючі втратили все.
Зараз знову наступили на ті самі граблі. Заборонили рух потягів і автобусів. У Тернополі працює маса людей із сусідніх населених пунктів. Працюють у лікарнях, ЖЕКах, теплокомуненерго, водоканалах. Навіть у період найжорсткішого карантину ці підприємствам мали дозвіл працювати і користуватися громадським транспортом. А зараз як?
Люди з розумінням поставилися до 2 місяців жорсткого карантину. Вони їх витримали. Потім на центральних каналах головний санітарний лікар каже: ми хотіли налякати людей, насправді цього можна було не робити. Як пояснити людям, що вони знову мають увійти в карантин?
Якщо впроваджувати такі заходи, потрібна потужна роз'яснювальна робота. І правила гри для всіх одинакові. Не можна, щоб у столиці працювали ресторани, а тут місто закрили для транспорту.
Статистика захворюваності по кожному місту загальнодоступна. Її щодня показують на центральних телеканалах. Люди бачать, що відбувається у їхньому місті, і питають: чому там і там не "червона зона"? Нам за щось мстять?

Враховуючи абсурдність прийнятого рішення, є дві думки: некомпетентність або політичний захід.
Точно є нестача комунікації. Нам потрібно думати вже, що робити восени. Прогнозують другу хвилю. Уряд з міськими головами має планувати, як захистити людей, забезпечити роботу лікарень, що робити з підприємствами.

Спершу подумав: можливо, це помилка. Коли стало зрозуміло, що ніхто не збирається нічого виправляти, було обурення. Його підсилив шквал емоцій від містян. Писали, дзвонили підприємці, тернополяни, які поїхали за місто і не можуть повернутися.

 

Якби бачили, що у нас зашкалює кількість хворих, переповнені лікарні.
Якщо виявляють хворого на якомусь підприємстві, оперативно обстежуємо всіх працівників, ідуть на карантин на 14 днів. Припиняли роботу дитячого садка, комунального підприємства. 10 днів їх моніторять сімейні лікарі, роблять тести на початку і в кінці. Потім відновлюють роботу.

З кожним днем більше протестних настроїв. Люди чують незрозумілі пояснення керівників, які ухвалюють ці обмеження. Сьогодні у масці можна побачити людей хіба що на міському ринку, у громадському транспорті чи магазині. На вулицях уже ніхто не хоче так ходити.
Спілкуюся з колегами і знаю ситуацію в інших містах: без місцевого самоврядування ситуація була би значно гірша. Придбання медикаментів, засобів захисту, обладнання – усе за кошти місцевого бюджету або підприємців. Держава навіть зарплату повною мірою лікарям не виплачує, не кажучи про доплати.
Тернопіль перший в Україні почав видавати по 10 тисяч премії медикам, які працюють з хворими на Covid-19. І продовжує це робити.

 

Тяжко було, особливо перший місяць. Це було нове, не знали, як із цим боротися. Бачили сюжети про ситуацію в Європі. І готувалися до найгіршого.

Ми максимально залучали представників бізнесу. Бо більшість постачальників не хотіли працювати з державними грошима. Спілкувалися мери між собою, підказували, де хто що купував.

Були пропозиції. Я багато років є членом всеукраїнського об'єднання "Свобода". Не буду змінювати свою політичну силу.

Роботи багато. Зміни відбуваються у технологіях, транспорті. Усе це потрібно впроваджувати у Тернополі.
Перше завдання – нормальна мобільність, ліквідація заторів, будівництво доріг, новий комунальний транспорт. У нас є низка проєктів, які реалізуємо за підтримки міжнародних фінансових інститутів. Це зміна чотиритрубної мережі на двотрубну, переведення всіх будинків на індивідуальний тепловий пункт, забезпечити цілодобову гарячу воду, покращити якість питної, відмовитися від старих приватних маршруток. Усі ці плани вже є.

Станом на зараз - це нереально.
Ми не збираємося ні з ким вступати у війну. Наше завдання – показати плани на розвиток міста і те, що зроблено.

Я зобов'язаний контактувати з ним. Є постійна комунікація. У більшості моментів є розуміння, що Тернопіль – це частина області і без успішного міста вона не може бути успішною. Звичайно, є моменти, коли не можемо дійти згоди. Є речі, які він зобов'язаний виконувати, відповідно до рішень уряду, президента та його офісу. Але в цілому він чує, прислухається.
Із його попередником теж була комунікація. Не все вдалося реалізувати. Цілий комплекс речей залежать від голови обласної державної адміністрації. Не спілкуючись з ним, не шукаючи контакту, неможливо реалізовувати плани.

Президент – це головна виборча посада. Правильно, щоб оцінку давали громадяни на наступних виборах.

Бачимо масу незрозумілих законів, які часто суперечать один одному. І бачимо оцінку людей. Хотіли більшого і кращого. Зараз довіра до парламенту надзвичайно низька.

Перш за все - комунікації. Міські голови розуміють стан справ у країні. Кожен зацікавлений, щоб розвивалося його місто і відповідно – країна. Завжди наводжу приклад середньовічної Європи. Коли вона була в занепаді через війни, хвороби, Магдебурзьке право дало самостійність містам. Вони тоді і підняли Європу з колін.

Спільні зустрічі, наради. Ми готові приїжджати в Київ. Не треба, щоб вони кидали всю роботу і їхали в міста. Хоча це теж корисно, можна побачити реальний стан справ.
Коли нас почують, тоді в країні багато питань будуть вирішуватися.

У нас держава продовжує вилучати кошти. У бюджеті заклали поняття "реверсна дотація". Рахують рівень доходів на душу населення. Вони зробили розрахунок – 60 мільйонами гривень місто має поділитися з державою за рік. Наш бюджет недоотримав близько 100 мільйонів за перше півріччя, ще стільки ж в кращому випадку не отримаємо до кінця року. Попри це у нас продовжують забирати реверсну дотацію. Просили, щоб нам її повернули. Бо жодної допомоги не отримали. А цього немає. Ми 60 мільйонів зняли з інших статей видатків, які мали йти на придбання транспорту і ремонт доріг, і спрямували на медицину.

Уперше за багато років працюємо в такому режимі – зранку дивимося, скільки грошей надійшло до міської казни і як їх поділити. Сьогодні більшість робіт підрядники виконують у борг, який поступово погашаємо. Кошти у першу чергу витрачаємо на захищені статті. Це заробітна плата, оплата енергоносіїв і фінансування всіх потреб медицини. Що лишається — йде на ремонти. Цього року зможемо зробити набагато менше, ніж планували. А люди щодня звертаються із проблемами.

Це видно по кількох речах. Бачимо, що йде реальне згортання децентралізації. Створення районів - нікому незрозуміле, як і бажання передати їм частину функцій, яка є в міст та громад. Є ряд видатків, які по Конституції, мали бути фінансовані державою, а з кожним роком ми все більше змушені виділяти на них коштів. Це не тільки освіта й медицина. А й армія, правоохоронні органи. Більшості відомств рекомендують: йдіть до міської ради. Хай приймають програми підтримки і дофінансовують. Звичайно, ми це можемо робити, але в певних межах. Готові чути пропозиції керівництва держави, але й просимо - почуйте наші проблеми, допоможіть їх вирішити.

Останнім часом немає жодної комунікації. Коли починалася епідемія, уряд ще запрошував міських голів на якісь наради. Ми говорили про проблеми, давали пропозиції, як їх вирішувати. І не завжди для цього були потрібні гроші з державного бюджету. Нас ніби пробували слухати. Але й це зникло.

Ідеї всіх реформ були правильні. Інше питання, як і хто їх реалізовує. Людям подобалося створення патрульної поліції. Успішно починалася реформа децентралізації. На неї було багато надій. Після перших двох років з реформою почало відбуватися щось дивне. Можна говорити, що успішним був початок медичної реформи. Але це нічим не закінчилося.

 

Її суть полягала в тому, щоб дати можливість органам місцевого самоврядування вирішувати проблеми. Люди в Тернополі знають краще, що тут треба. Ніж це бачать з Києва. Але коли там зрозуміли, що все більше повноважень йде на місця, що самоврядування стає сильнішим, почали думати – а чого не використовувати це, щоб силами регіонів закривати проблеми держави.
Ми з новими повноваженнями отримали і втричі більше видатків. Розуміли, що це хвороба росту – треба пройти, бо ж реформа за рік не відбувається. Але, на жаль, зміни почали йти в гіршу сторону. І коли сьогодні озвучують, що десь там на місцях будують фонтани замість того, щоб платити нам за газ, то вибачте, як такі речі можна порівнювати. А чи вникали ті, хто про це говорять, які проблеми з розрахунками за газ. Зараз очікуємо подорожчання. Уже маємо реальну проблему – є тарифи, по яких теплокомуненерго продає людям тепло і гарячу воду. Вони сформовані. Туди закладена ціна газу. А постачальники зараз виставили додаткову ціну за транспортування. Вона у тариф не закладена. Тобто я вам продаю послугу за 10 гривень, а вона мені обходиться в 12. Де взяти ще 2?

Восени покажуть пальцем на міста і скажуть: у вас неефективні менеджери, хай шукають, це їхні проблеми. І хай компенсують. А це не мільйони. Це десятки мільйонів.
Це непрофесійність чи небажання чути. Такі речі треба обговорювати. Те саме мали три роки тому, коли тариф підняли втричі. І ніхто нічого не компенсував.

Є низка проблем, які можна вирішувати на місці. Ми отримали більше фінансових повноважень. Це дозволило більше реалізовувати інфраструктурних проєктів. Ми ж розуміємо, що держава не в кращому фінансову стані і треба шукати інші джерела. Працювати з міжнародними фінансовими інститутами і залучати їхні гроші на інфраструктурні проєкти.

Вона зупинилася і котиться в інший бік. Одна з головних проблем, яка залишалася невирішеною, це питання відповідальності і фінансування. Мали бути чітко розділені сфери відповідальності.
Наприклад, питання медицини. Якщо в Конституції написано, що за заробітну плату, за утримання закладів медичної сфери несе відповідальність країна, то так і має бути. Не може бути – ми прорахували формулу, щось не хватає. Тому 20-30 відсотків дофінансуйте з місцевого бюджету. А це десятки мільйонів гривень щороку. Така ситуація в інших сферах. Тому треба визначити – за що відповідає уряд, а за що місто. Бо коли не вистачає ліків для хворих на ниркову недостатність, вони куди йдуть? До місцевої влади. І їм до лампочки, що уряд не фінансує. А представники уряду кажуть: це така сама відповідальність органів місцевого самоврядування. Тому давайте уже визначимося, хто за що відповідає.

У Тернополі сесія міської ради у 2011 році прийняла рішення, що кожного понеділка у школах співають гімн і піднімають державний прапор. Радий, що Київ прийняв ухвалив рішення.
Непокоїть, що в шкільну програму потрапляє все більше речей, які пов'язані з нетрадиційні сексуальними поглядами. А також питання ювінальної юстиції. Треба думати, чи варто йому бути у шкільній програмі.
Християнську етику в наших школах викладають факультативно. Але це має бути на рівні держави повноцінний предмет.

Завдання номер один – щоб людина себе почувала комфортно у своєму місті.

Тому що міст багато, а файне одне. 28 серпня буде день міста. З радістю запрошую.