У Петра Олексійовича системна помилка - всіх хоче тримати на повідку й за мотузки смикати. Усім керувати особисто. А в політиці так не можна, треба якомога більше повноважень делегувати, - каже позафракційний народний депутат Віктор Чумак, 59 років.

 

Це не з Петром Олексійовичем фотографія, а моменту, коли приймали закон про Національне антикорупційне бюро - 14 жовтня 2014 року. Тоді я доповідав із трибуни, бився за нього. А потім президент забрав його собі й казав, що лише він є автором. Тепер Порошенко - "батько" бюро, що хоче знищити, - пояснює Чумак.

Ні. Абсолютно пісно, прогнозовано. Тепер зрозуміло, як будуватиметься його передвиборча кампанія. Сказав: давайте закріпимо європейський і євроатлантичний вибір у Конституції. У цьому немає сенсу. Міжнародні об'єднання рухливі: сьогодні є, а завтра немає. Орієнтуватися треба не на об'єднання, а на цінності. Якщо хочемо бачити Україну європейською країною з демократією, верховенством права, невідворотністю покарання, антикорупційною політикою - немає необхідності ставати членом ЄС. Потрібно це тут робити. І вони самі скажуть: ідіть на нас.

А навіщо ми їм? Із нашим рівнем бідності. У нас середня і мінімальна зарплати нижчі, ніж у Молдові.

Економісти говорять - якщо рухатимемося в теперішньому темпі, то за 35 років станемо такою бідною країною Європи, як нинішня Болгарія. А прем'єр Гройсман хвалиться двома відсотками економічного росту. Каже, що це - величезна перемога. Та це страшенна зрада й горе. Щоб вибратися у цивілізований світ, потрібен щорічний ріст не менш як 10-12 відсотків. Для цього маємо знищити монополію олігархів, бо вона вбиває все.

 

Навпаки: олігархи стали партнерами глави держави, який і сам є олігархом. Ахметов - в енергетичній сфері, Косюк - в аграрній. Тому Порошенко проводить проолігархічну політику. Півпарламенту - представники олігархів, приймають закони в їхніх інтересах.

Ахметов. У нього з Порошенком найбільший спільний бізнес через ДТЕК (приватна енергетична компанія. - Gazeta.ua). Компанія ICU Пасенюка і Гонтаревої (Макар Пасенюк - позаштатний фінансовий радник Порошенка, Валерія Гонтарева - голова Нацбанку. - Gazeta.ua) скупила велику кількість боргових активів ДТЕК. Це - такий собі гаманець Петра Олексійовича. Він і Ахметов - реальні партнери в бізнесі.

Тому що він процвітаючий олігарх. Щоб зробити країну успішною, треба розвалити олігархічні монополії - в економіці, політиці, засобах масової інформації. Тоді з'явиться конкуренція, що дасть поштовх для розвитку. Монополії - це коли все застигає, зупиняються всі ліфти: соціальні, політичні, професійного росту. Талановиті люди не мають можливості пробитися нагору. Якщо розбити ці монополії, президент Порошенко втратить свою конкурентоздатність. Конкурентними будуть люди з ідеями. А такі як Петро Олексійович мають лише гроші та зв'язки.

У всьому світі були великі монополії. Для того, щоб їх розбити, частину залишали власнику, а 80 відсотків продавали на аукціонах, створювали відкриті акціонерні товариства. Це не націоналізація, експропріація чи соціалізм. Власник отримує гроші, вкладає їх у національні банки, не виводить в офшори. Банки капіталізуються, збільшують обсяг оборотних коштів, зменшують кредитні ставки - для всіх плюс. Запускається процес оздоровлення економіки та країни загалом.

Наслідком олігархічної системи в Україні є корупція. Її формула проста, як двері - монополії плюс свавілля і мінус відповідальність. Монополії не дають розвиватися малому та середньому бізнесу, люди отримують низькі зарплати, їдуть із країни. Зменшується кількість тих, хто виробляє національний продукт, грошей в обігу, податків, можливості платити пенсії. Таку систему неможливо реформувати, її потрібно знести й побудувати з чистого аркуша абсолютно іншу. Мають працювати два головні принципи - верховенство права й невідворотність покарання.

Формальні закони та реальні суспільні відносини сьогодні не те, що не зв'язані. Це - два різних світи.

 

Прийматиме це рішення, залежно від його підтримки в країні наприкінці року. Поки що Порошенко в теплій ванні. Є люди, які малюють йому цифри. Мовляв, якщо підемо на вибори, зможемо за рахунок адміністративного ресурсу, мерів набрати стільки-то. Але такі цифри завжди треба ділити на два. Реальну картину побачимо десь у грудні. Тоді прийме рішення остаточно.

Таких умов немає. Навіть у другий тур не вийде. Якщо балотуватиметься, то в першому турі набере дев'ять відсотків. Може й не піти на вибори.

Висока ймовірність, що Юлія Тимошенко. У першому турі за неї голосуватимуть соціалісти, патерналісти, популісти. Може набрати від 22 до 32 відсотків. А от щодо другої фігури ясності поки що немає.

У грудні картина приблизно вималюється. У першому турі кожен виборець шукає свого кандидата. Їх може бути аж 25 - і кожен із них отримає свої голоси. Але є групи кандидатів, які представляють один виборчий кластер. Петро Олексійович ітиме від влади. Сьогодні її підтримують від сили 10-12 відсотків громадян. І більше цієї цифри він не набере. За нього проголосують бюджетними - і то далеко не всі, і ті, кого притиснуть.

Другий кластер - де працює Тимошенко. Крім неї, там ще є Ляшко, Королевська, Каплін, Ківа, Рабінович.

Третій - умовно праві й радикали. Це Білецький, Тягнибок, Ярош. Туди дрейфують Семенченко з Соболєвим.

Ще один кластер - прорадянський. Ті, хто ностальгує за ковбасою по два двадцять, і орієнтовані на Росію, Путіна. Таких - від 10 до 15 відсотків. У цій ніші працюють Бойко, Вілкул, Мураєв, Добкін.

Останній кластер - це демократи. Вони ніяк не зрозуміють, що лише об'єднавшись, висунувши когось одного, матимуть шанс виграти і змінити країну. Відбуваються процеси, коли до людей починає доходити - треба домовлятися.

 

Вчора - так, сьогодні - вже ні. Питання: навколо кого і для чого? Їх разом у нинішній Верховній Раді є 220 людей. Із них пройти в наступний парламент зможуть від сили 30 за списком. Петро Олексійович обіцяв мажоритарникам по 50 мільйонів гривень на округ для того, щоб вони його підтримали. Гройсман і Данилюк (міністр фінансів. - Gazeta.ua) кажуть: в уряду таких грошей немає. Оці відсотки: 50 - Петрові Олексійовичу, 30 - Яценюку з Аваковим, 20 - Гройсману чи Кличку (така інформація про домовленості щодо розподілу відсотків була у ЗМІ. - Gazeta.ua) - це проценти у братській могилі. Тому УДАР Кличка думає про якесь самостійне існування. А у Гройсмана в запасі є "бронепотяг" - вінницька Європейська партія. Перейменує її на всеукраїнську й об'єднається з "Народним фронтом". Сьогодні Гройсман набагато ближче товаришує з Аваковим, Яценюком і Парубієм, ніж із Порошенком.

Усе залежатиме від технології. "Народний фронт" ніхто не знав до виборів 2014 року. Але провели агресивну рекламну кампанію, задіяли нові обличчя. І можуть поставити першим номером Турчинова (секретар Ради нацбезпеки й оборони. - Gazeta.ua) й сказати: "Він виграє війну". Другим - Гройсмана: "Він провів реформи". І всі забудуть про Петра Олексійовича, що це були його 144 реформи, його війна. А Яценюка поставити третім номером: "Найкращий прем'єр, якому не дав працювати президент". І запустити двомісячну рекламу.

Ми - аграрна країна, нам є що їсти. Тому холодильник програє телевізору.

Це було прогнозовано. Ніхто не думав його валити. У першому читанні президентський проект не відповідає жодним європейським вимогам. Але Порошенко не хоче його відкликати. Реальні наміри побачимо згодом. Якщо почнуть вносити зміни, що покращать його - чудово. А може бути навпаки. Якщо у другому читанні за законопроект не проголосують, тоді доведеться все починати знову. А якщо підтримають у редакції президента, це не влаштовуватиме Міжнародний валютний фонд - теж усе заново. А Порошенко розповідатиме: "Поганий парламент не зміг прийняти хороший закон, що я подав".

Ситуація непроста для влади. 226 голосів "за" вийшли з переляку. Не порахували: "Голосуйте як хочете. Не важливо". Міжнародні партнери аплодують: "Ви обіцяли, робіть". Здавати назад не можна. Провалив би парламент - Петро Олексійович знов би сказав: "Це погана Верховна Рада". Більше того, автором законопроекту є Андрій Парубій. Якщо не прийняти кодекс, що подає голова Верховної Ради, член коаліції, член другої за кількістю фракції парламенту, то вибачте, чого варта коаліція. А ще: Парубій справді хоче прийняти цей кодекс. Змінити виборчу систему - це поставити собі монумент на все життя.

Багато мажоритарників розуміють, що кодекс не страшний для них. Навпаки - матимуть перевагу щодо інших кандидатів. Мажоритарники працюють у своїх округах, їх там знають. Тому їм цей закон скоріше вигідний.

Але є й такі, які знають: партії їх до себе не візьмуть. Вони неконкурентні у відкритих політичних змаганнях. Можуть зайти до Верховної Ради лише через засівання гречкою, ремонт під'їздів, асфальтуванням доріг, через прямий підкуп. Ці торпедуватимуть ухвалення кодексу.

 

Це було б чудово. Але в нинішніх умовах таке неможливо. Я взагалі за відміну прохідного бар'єру. У нас політично неструктуроване суспільство. Щоб воно організувалося за ідеологічними, програмними, ціннісними орієнтирами, потрібні політичні партії, які ці ідеології, програми та цінності просуватимуть. Що більше таких партій люди бачитимуть, то краще розумітимуть, яка ідеологія їм підходить. Бо в нас за ідеологію - гречка, обіцянки чи тиск. Ними користуються більшість політсил. Тому - що нижчий бар'єр, то швидше структурується суспільство. У виборчому кодексі я подав поправку, щоб знизити бар'єр із 4 до 3 відсотків. Можна опустити до 2 відсотків, аби стикувати між собою два закони - виборчий і про фінансування партій. Тоді політичні сили, що набирають 2 відсотки, стають парламентськими й отримують державне фінансування.

Це історія про обман, імітацію і ширму. Всі експати, які приїхали із Саакашвілі, виступили димовою завісою для Петра Олексійовича. Попереду стояв Порошенко, за ним - Саакашвілі, Абромавічус, Яресько, Деканоідзе, Згуладзе. А позаду - Кононенко, Грановський, Березенко, Третьяков, Луценко. І далі дерибанили державні потоки. Потім експати не захотіли бути ширмою. Першим почав кричати Абромавічус - про тиск Кононенка. Згодом Саакашвілі зрозумів, що його в Одеську область послали не задля реформ. Там усі були проти нього. А президент підігравав їм.

Громадянство роздавали направо й наліво. Це показує, що Порошенко ставиться до держави, як до своєї власності.

Саакашвілі виграє всі суди у Європі. Ні надання громадянства, ні позбавлення, ні видворення з України навіть близько біля закону не лежали.

Не можна нівелювати головні інститути держави. Не можна виступати від її імені як самодержець: хочу даю, хочу - ні. Президент - це найнятий менеджер. Коли починає поводитися як самодержець, це підриває репутацію не лише його, а й держави.

Не потрібно шукати месій за кордоном. Є велика кількість людей, які ще не виїхали з країни і здатні змінити її.

Ні. Він завжди правий. Ви чули, що він сказав: "Саакашвілі - бідна людина".

 

Посилаюся на соціологію. 73 відсотки громадян вважають, що країна рухається неправильно. 80 - не довіряють владі. Зокрема президентові - 56 відсотків, уряду - 67, Верховній Раді - 82, судам - 90 процентів.

Це буде важкий рік. Із грудня 2018-го до жовтня 2019 року проведуть виборчу кампанію. У нас знову з'являється шанс. Перший був за Ющенка - профукали. Потім Революція гідності. Сказати, що профукали - не можна. Ми змінили країну. Повернули в правильне русло, але не довели до кінця деолігархізацію. Значною мірою тому, що після Майдану країну очолив олігарх. Тому наш головний шанс - вибори президента.

Ні. Обережно ставлюся до миротворчої місії. Світовий досвід показує: вони заморожують конфлікт. Загарбані території не повертають. Тому якщо підемо на миротворчу місію, то матимемо заморожений конфлікт. Там легітимізують місцеву так звану владу. Інше питання: чи є в Путіна бажання закінчувати таку форму війни? Ні. Йому не потрібен Донбас, тамтешні люди. Йому треба, щоб ми мали постійну проблему. Хоче втиснути у склад України територію, що він контролює. Це його задача.

Виграти війну. Це комплексний шлях - дипломатичний, міжнародний, воєнний. Нам треба така військова потуга, щоб не мали більше котлів - ні Дебальцевських, ні Іловайських. І Путін повинен знати: будь-який наступ може призвести до такої кількості жертв, яку всередині РФ йому не простять.

Маємо наполягати на посиленні санкцій міжнародною спільнотою. Більше того, Донбас - це не головне, а похідне від Криму. Якщо Донбас - це гібридна війна й там не видно Путіна, то Крим - це пряма анексія нашої території. Таке в цивілізованому світі не прощають.

Третій фактор - головний: рівень життя в Україні. Він має бути набагато кращий, ніж на окупованих територіях. Тоді за півроку жодного сепаратиста не залишиться. А Крим сам прибіжить до нас.

Який зламає олігархічний уклад державного урядування. Причиною бідності в країні є не погана освіта, система охорони здоров'я, відсутність або наявність природних ресурсів. Причина бідності - жахлива система державного управління. Зуміємо зламати її та побудувати нову систему - полетимо вперед.

Вона стала відкритішою. При Януковичі не зважали на суспільні настрої. Сьогодні реагують. Бояться людей.

Усі змагаються у відкритості. Верховна Рада - найбільш відкритий орган влади. Чому на неї всі пруть? Бо там нічого не сховаєш. Президентська посада перебуває трохи в тіні. Але від Мальдівів він не сховався - за це довелося відповідати. Так само генеральний прокурор не сховався на Сейшелах. Люди почули їхні відповіді й дедалі більше розуміють, чого варта ця влада.