"Моя червона лінія — кров побратима в окопі, який завтра можуть змусити звільнити". Репортаж із багатотисячного віче

11

Опівдні 6 жовтня на Майдан Незалежності виходять люди проти погодженої Україною "формули Штайнмаєра". Згодом піднімаються до Офісу президента, Верховної Ради, Кабміну та спускаються вулицею Грушевського. Акція триває 4 години. Її називають вічем "Зупинимо капітуляцію". За оцінками поліції, прийшли близько 10 тис. людей.

На "формулу Штайнмаєра" 1 жовтня погодився представник України у Тристоронній контактній групі, другий президент України Леонід Кучма. Її підписали Росія, двоє представників бойовиків, які не є офіційною стороною перемовин, і представник ОБСЄ. Підписання має розблокувати проведення зустрічей у "нормандському форматі". Згідно з "формулою", окупована частина Донбасу отримує тимчасовий особливий статус у день місцевих виборів. Якщо ОБСЄ визнає їх демократичними, Верховна Рада закріплює особливий статус на постійній основі. "Формулу" ініціював німецький політик Франк-Вальтер Штайнмаєр.

Чи було недільне віче продовженням Майдану 2013-2014-х, хто на нього прийшов та які вимоги висунули президенту Володимиру Зеленському, у подробицях розповідає Gazeta.ua.

"Суверенітет України під загрозою", — написано на білому надрукованому листку А4, який роздають посеред Майдану об 11:35.

— Є ще жовтенький, — каже жінка в центрі, простягаючи його усім охочим. На "жовтенькому" з одного боку марш української армії, з іншого — молитва українського націоналіста.

Табло на оновленому Будинку профспілок показує 8 градусів тепла. На майдані близько 200 людей. Перед стелою встановили сцену.

— Коли ми відводимо війська на своїй території, це по-іншому (окрім як капітуляція. — Gazeta.ua) не називається, — каже 29-річна Ірина Бойко біля сцени. На її плечах український прапор, куплений під час Майдану 2013-2014-х.

— Ми на своїй землі, ми не прийшли до чужих. Якщо ми відступаємо, а наш ворог — ні, то ми даємо йому зелене світло: будь ласка, просувайтесь. Так уже сталося зі Станицею Луганською, і так буде далі. Путіну вірити не можна. Це не та людина, з якою можна домовитися. Якщо ми покажемо світу, що ми такі слабкі, що ми п'ять років боролися, а потім сказали: "Ми втомилися", то що ми цьому світу скажемо? Хто нас схоче брати в Європу? Якщо ми самі не знаємо, хто ми. Ми повинні впевнено гнути свою лінію, як це робили п'ять років. Це наша боротьба за Україну.

 

 

О 11:48 на сцену виходять 5 музикантів. Четверо з гітарами, один сідає за барабани.

Спиною до них стоїть чоловік із зеленим прапором. Він постійно з кимось вітається та розмахує стягом.

— Це прапор імєнно районний. Є такий у Київській області район — Поліський. Він розташований серед лісу, через те зелений, — каже 60-річний учасник акції з позивним "Штірліц". — Він багато де був. Висів у центрі на Грушевського довгий час. Імєнно по центру, там стояла моя сотня — Махновська. Майдан не Майдан, але треба заявить про себе і показать, що ми ще живі. Багатьох наших побратимів уже нема. Але свідомі люди є, вони розуміють ситуацію, у якій ми опинилися.

 

Піднімають один із перших плакатів, написаних від руки. "Зеленский — слуга Путина". Чорні букви написані на зворотному боці білих шпалер.

— Если это будет на каждом шагу, Зеленский должен будет как-то оправдываться, — каже 55-річна Олена Іжельська, яка тримає плакат. Шпалери лишилися після ремонту. — Все, что он делает в последнее время, это все по плану Путина. Хочется очень понравиться в Москве, боевикам. Делает все, чтобы там быть хорошим. Не думает, что для Украины вытворяет.

— Він не любить цю країну, він її ненавидить, — говорить 52-річний Василь, що стоїть збоку та слухає розмову. — Коли ми на Майдані відстоювали свою свободу, коли на фронт йшли перші, він називав Україну повією. У нього немає нічого святого для цього народу. Він є справді слугою Путіна й олігархів українських, а не народу. Має прийти інша влада. Влада воїнів, які своєю кров'ю захистили незалежність. Ця влада може закінчити війну на умовах України. Тобто перемогти. Зеленський не має стержня. Ви бачили, як він себе поводив коло Трампа? Його називають в Америці "Моніка Зеленські". Такого приниження України я за 28 років не відчував. Хіба коли коло Кучми не хотіли сідати лідери, і змінювали алфавіт. І коли Янукович зрадив національні інтереси та не підписав євроінтеграцію.

 

— Мне 55 лет. Я часть жизни прожила при совке, — продовжує Олена. Її плакат періодично просять для фото. — Я очень хорошо помню, как раньше на любое дело надо было брать разрешение в Москве. Янукович также себя вел. Последние годы стали от этого освобождаться. А Зеленский — у него, видимо, менталитет совершенно совковый. Он по-прежнему считает, что хозяева в Москве, их надо спрашивать.

Ближче до проїжджої частини кримський татарин Ісмаїл Рамазанов піднімає перший кримськотатарський прапор. У січні 2018-го його затримала ФСБ у Криму, звинуватила в екстремістських висловлюваннях. За рік справу припинили.

— Я за цю країну боровся і буду боротися, — каже 32-річний Ісмаїл. — Ця акція про війну на Донбасі, про окупований Крим, про внутрішню зраду тут, у Києві.

Справа від плеча Ісмаїла курить заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, депутат від "Європейської солідарності" Ахтем Чийгоз.

— До президента одна вимога — щоб Крим, Донбас не йшов шляхом, який диктує Путін, — каже 54 річний Ахтем. — У нас у країні достатньо сил для того, щоб не пропустили ворога далі. І вишвирнути його за шкірку у свою Рашу. Десь говорять, щоб ми слабкі. Так, у нас немає такої великої армії, але у нас є патріотична армія, яка віддає своє життя за свою державу. А в Раші багато живого м'яса, це не армія.

— У чому, окрім армії, наша сила?

— У людях.

 

О 12:27 на сцені припиняє грати музика. Слово беруть організатори акції та запрошені спікери.

— Коли 2014-го ми тільки під'їжджали до Дебальцевого, нам усім роздали жовтий скотч, — каже чоловік. Ми оголошуємо жовтий скотч на лівій руці символом опору капітуляції.

У натовп спускають скотч, люди починають намотувати його на осінні куртки вище ліктя. Оголошують хвилину мовчання за загиблими воїнами.

— Треба боротися по-новому, — викрикує в тиші лытный чоловік. Його перебивають люди навколо.

— Герої не вмирають, — скандують після мовчання.

— Ми сьогодні тут, бо президент Зеленський обманює та маніпулює, — бере слово політолог Михайло Басараб. — У всіх заявах і зверненнях він каже, що він за мир. Таке враження, що українці не хочуть миру. Ми всі хочемо миру. Але українці не погодяться на мир за будь-яких умов. Він говорить, що вибори на окупованих територіях пройдуть за українським законодавством. Друзі, яка різниця, за яким законодавством пройдуть вибори на територіях, які не контролює Україна?

 

Біля сцени зустрічаються дві подруги років 23. Одна передає іншій книгу в червоній твердій обкладинці "Як ми пережили комунізм і навіть сміялися". Її авторка хорватська письменниця Славенка Дракуліч, пише про буденне життя посткомуністичних країн.

— Я хочу сказати, щоб почули всі з цієї та з тої сторони: тут зібралися громадяни, а не "население", — каже зі сцени командир батальйону "Айдар" Ігор Лапін, 50 років. — Від імені своїх побратимів-добровольців хочу сказати, що нам нав'язують якісь червоні лінії. Для мене червона лінія — це кров мого побратима в окопі, який завтра можуть примусити звільнити. І на них прийде, сепарня, росіяни? Якщо завтра буде наказ відійти, а сліпе ОБСЄ знов не побачить росіян і російських танків, якщо громадяни Станиці Луганської, Золотого, Петровського волатимуть про допомогу, ми, добровольці, залишаємо за собою право зайняти ці позиції.

 

На оглядовому майданчику над Майданом стоїть близько 2 сотень людей. Звідси видно масштаби акції.

 

Люди стоять навколо сцени, позаду неї, на проїжджій частині та вглиб площі, не дістаючи до пам'ятника Архістратига Михаїла.

— Влада має взяти до уваги протести. Поки що вони мирні, — каже 39-річна Оксана Щербак, тримаючись за металеву огорожу. — Ніхто не говорить, що він прийшов сюди за Петра Порошенка. Але якщо вони (нова влада. — Gazeta.ua) спробують його посадити, протести можуть бути зовсім іншими.
Поряд стоїть її син.

— Тут сьогодні, як-то кажуть, коли щось терпиш, а цього не треба терпіти, — додає 9-річний Олесь.

У центрі оглядового майданчика стоїть кілька іноземців. Говорять англійською.

— Більшість людей (у Німеччині. — Gazeta.ua) не знають про специфіку ситуації тут. Ось чому я тут, я хочу краще зрозуміти Київ, — каже 65-річний Гарольд. — Думаю, що людям у Німеччині це важливо знати. Бо ми - частина гри. Ми беремо російський газ і ми підтримуємо Україну в різних сферах. Можливо, ми можемо грати у цій грі, але не давати поради. Це ваша країна. Як я вчора дізнався, "формула Штайнмаєра" — це пропозиція Німеччини. Я цього не знав.

Біля Будинку профспілок чоловік у військовій формі розмахує червоним стягом.

— Це прапор 44-ї окремої артилерійської бригади, на якому наше гасло, рядок із "Кобзаря" — "Вогонь запеклих не пече", — каже 42-річний Андрій Кобзар. Із 2014-го він був на війні, нині демобілізований. Поряд стоїть дружина, на плечах червоно-чорний стяг.

— Ця бригада була 11-ю до 2013-го. Наприкінці 2013-го її розформували наказом головнокомандувача Януковича. Нащо нам бригада артилерійська, правда? А потім її гарячково формували назад. Уже під 44-м номером.

Нині вона дислокується в Тернополі.

— Сьогодні мало лишилося воїнів (на війні. — Gazeta.ua), які прийшли у 2014-2015-х. Люди втомилися, здоров'я вже не те, інтенсивність боїв знизилася. Зараз в армію прийшло багато відвертих заробітчан. Зарплатня виросла вдвічі. Як старший сержант, командир відділення я отримував 8,4 тисяч гривень. Це під час найпекельніших боїв, зимових. І це я дуже багато отримував. У мене хлопці (отримували) — 6600, 7100. Зараз зарплатня за 20 тисяч.

2014-го ми наступали. Десь менш вдало, десь більш вдало. Треба розуміти, як тільки буде наступ — буде масове втручання Росії. Наступати (зараз. — Gazeta.ua) на кого? На країну, у якої є ядерна зброя? У якої нездоровий на голову лідер? Куди наступатимемо — до Уралу чи до Владивостока? Треба здоровий глузд вмикати. Зараз ми можемо впевнено та чітко тримати свій фронт. Де можемо — трохи тактично поліпшити свої позиції. Широкомасштабний наступ — це дуже класно на папері, а в реальності — це м'ясорубка. Готові люди до м'ясорубки?

 

О 14:05 табло на Будинку профспілок показує 9 градусів тепла.

Позаду мітингувальників, зліва від сцени, жінка висаджує три горіхи. Поливає їх із пластикової пляшки, у якій колись була газована оранжева "Фанта".
Починається дощ, люди дістають парасольки та дощовики. Наливають чай із термосів.

О 14:23 зі сцени зачитують резолюцію. Виступають проти "формули Штайнмаєра", закликають вимагати у Зеленського, нардепів не ухвалювати жодних рішень на користь капітуляції. Організовувати осередки руху опору капітуляції на місцях. "Європейську солідарність", "Голос" і "Батьківщину" створити опозиційну платформу "Ні капітуляції".

З боку Інститутської о 14:28 сходить п'ятий президент, депутат "Європейської солідарності" Петро Порошенко. Він у джинсах і чорній тонкій куртці. Його одразу ж оточують учасники акції та журналісти.

 

— Дякуємо! — Починають скандувати люди.

— Петух! — Кричить їм на противагу чоловік років 35.

Порошенко повільно рухається до центру мітинга. Кілька хвилин стоїть зліва від сцени, на неї не піднімається.

— Ой, Петро Олексійович! — Зітхає йому вслід жінка.

— Я вас дуже люблю, Україна точно переможе! — каже він всім і поспішає назад на Інститутську.

О 14:30 віче співає гімн України без супроводу. Учасники перебудовуються у колону й піднімаються Інститутською. Попереду їде автівка з музикою. Першими за плакатом "Ні капітуляції" йдуть хлопці у куртках Нацкорпусу та Нацдружин. Запалють рожеві фаєри, після них лишається неприємних запах.

 

— Зелю геть, — скандують дорогою.

Навпроти готелю "Україна" висять плакати "Жіночого кварталу", "Гуд найт шоу".

— Ганьба "Кварталу", — кричить літня жінка.

Вище колона рухається між портретами героїв Небесної сотні.

— Коли ми позбудемося олігархів... — говорять між собою учасники.

— Виростуть нові. Вони, як таргани.

Навпроти будівлі Нацбанку звертають до Офісу Зеленського. Займають собою всю проїжджу частину та тротуари з двох боків. О 14:45 поступово заходять на територію Офісу.

— Слуга виходь, президенти прийшли, — скандує натовп.

— Сцикло! — Кілька разів повторюють люди.

— Нема сцикла, вихідне, — відповідає собі під носа чоловік, що стоїть спиною до дверей Офісу. Біля них близько 10 поліцейських.

— Моніка-Моніка, виходь із доміка! — продовжують учасники акції.

О 15:00 організатори оголошують вихід із подвір'я Офісу та ходу до Верховної Ради. Коло неї додають ще одну вимогу до Зеленського — звільнити керівника Офісу Андрія Богдана.

На місце початку акції повертаються о 15:50. Зупиняються по центру дороги. У підземному переході чоловік грає на кобзі.

— Будьте пильними, як це було на Майдані, — звертається організатор у мікрофон. Він дає останні настанови учасникам і закликає всіх долучатися до руху опору.

О 16:00 ще раз співають "Ще не вмерла України" без супроводу.

×