Проблема в тому, що в нас спочатку підбирають людей, а потім під них – міністерства. Здебільшого навіть стратегії не створюють. Виходять від людей, яких треба розставити на високі посади. У нормальних країнах спочатку розробляють стратегію розвитку економіки, управлінську матрицю у вигляді міністерств, відомств, державних агенцій, які б мали реалізовувати план розвитку. Потім цю структуру наповнюють кадрами. Це як у футбольному клубі – спочатку визначають стратегію, тактику гри, а потім під неї підбирають виконавців. У нас все перевернуто з ніг на голову. Виходять із того, що якійсь людині треба посада. Це призводить до унікальних ситуацій. У нас є уряд. Його призначила монобільшість. Але тричі не затвердили йому програми діяльності. Коаліція має взяти на себе повну відповідальність за формування уряду, стратегії розвитку країни, наповнення управлінської матриці.

Міністерства в нас ділять під побажання влади. Ідіотським рішенням було об'єднати Міністерство економіки і Міністерство сільського господарства. Це гібрид вужа та їжака – абсолютно непоєднувані речі. Мабуть, людині, яку призначили міністром економіки, було цікаво займатися так званою земельною реформою.

Влада каже, що в неї нема людей. Треба це тлумачити: у влади нема своїх людей. Тому що насправді в Україні дуже багато фахівців. Їх можна соціальними ліфтами підняти на вищі щаблі державної політики, і вони будуть ефективними.

Те саме з міністерствами. Зараз буде нагальною проблема реалізації національної промислової політики. Під цю стратегію треба підтягати управлінський ресурс. Проблема в тому, що ми не бачимо, яким буде функціонал цього міністерства, чим воно займатиметься. Створили Міністерство стратегічних галузей промисловості. Але на питання, які це галузі, відповіді нема.

Жодна країна світу під час глибокої кризи не відкривала ринку землі. Його відкривають без запобіжників і амортизувальних механізмів, у тому числі для малого і середнього бізнесу, одноосібних господарств, фермерів. Модель відкриття ринку землі абсолютно токсична.

Візьмемо закон про податкове зобов'язання – його ще називають податком на паї. Хочуть 5-відсотковим податком обкласти потенційну продуктивність землі. Не зважають на засуху, пожежі, падіння цін на світових ринках, рейдерські захоплення. Фермер зобов'язаний сплачувати фіксовану суму, навіть якщо там нічого не виросло. Це штучний інструмент банкрутства фермерів. Дрібних фермерів остаточно хочуть добити.

І зараз така проблема з призначенням міністра сільського господарства, бо не кожен фаховий спеціаліст хоче, щоб його асоціювали з такою токсичною політикою.

Нам необхідно переходити до кластерних моделей. Відмовлятися від міністерств, створювати державні агенції з більш розширеним інструментарієм за цільовим призначенням. Створювати агенції за функціональним принципом. Зараз нема в чистому вигляді окремих галузей – усе переплетене. Сільське господарство переплетене з тим самим ІТ-сектором, хімічною промисловістю, машинобудуванням, транспортом. Стара радянська модель міністерського формування уряду неефективна. Нам потрібно мати Міністерство фінансів і Міністерство економіки. Далі за функціональними принципами сформувати державні агенції, які виконуватимуть практичні завдання.

Так звана технократизація уряду дуже шкідлива. Вибори перетворюються на медійний фарс. Люди змінюються в політиці, але сама політика не змінюється. Це для нас ключова проблема. На головних постах зараз люди, які не є членами партії "Слуга народу". У нас фракція "СН" - 240 народних депутатів. А вони не можуть сформувати нормальний уряд, делегувати представників своєї партії. Замість цього беруть людей з інших політичних сил, із попередньої влади, щоб на них перекласти відповідальність. Вважаю, що всі керівники міністерств і державних агенцій мають бути представниками політичних сил і нести відповідальність.

Вони мали б займатися тим, щоб виділені на стимулювання фермерства ресурси були максимально ефективними. Мають аналізувати ризики, запобігати їм, формувати стратегію розвитку галузі.

За попередньої влади міністерство було. Багатомільярдні дотації виділяли на користь кількох лобістів. Тому питання не в існуванні міністерства. А в тому, що нема людиноцентричного принципу державної політики. Багатства держави мають бути підпорядковані людині, а не олігархам. У нас цей принцип не працює. Інакше створили б Державну агенцію аграрного розвитку. Вона акумулювала б державний ресурс на точкову підтримку дрібного фермерства, сімейних господарств. Тоді в нас було б зростання у секторі тваринництва, ягідництва, овочівництва. За таке не хочуть братися великі компанії. Їм краще вирощувати соняшник, рапс, кукурудзу.

Наші всі системи підтримки направлено на стимулювання великого аграрного підприємництва. Це дотації, система відшкодування ПДВ. Держава щороку на 140 мільярдів гривень відшкодовує ПДВ. 80 відсотків там – сировинний експорт. Дотації отримують кілька десятків найбільших компаній. Ми фактично щороку витрачаємо 4-5 мільярдів євро державних коштів на стимулювання вивезення сировини з країни. А мали б навпаки переробляти всередині країни і експортувати готовий продукт. Це абсурд. Уявіть, якби в Саудівській Аравії відшкодовували б ПДВ експортерам нафти. Там навпаки з них стягують експортні мита, завдяки чому формують резервний державний фонд. Ми єдина сировинна країна, яка не має національного резервного фонду. За останні 10 років у нас товари з високою доданою вартістю для експорту скоротилися з 16 відсотків до 5-6 відсотків. Це критично.

Стимулювати відкриття нових робочих місць можна – через створення переробки. А великим аграрним підприємствам нецікаве виробництво продукції, яка буде продаватися в Україні. Ідуть на технічний експортний вал. У Польщі створили гуртівні – держава стимулювала малі й середні заводи. Невеличкі ковбасні цехи, молочні. Там уже отримували нову вартість і робочі місця.

Сільське господарство в розвинених країнах у структурі ВВП займає максимум до 5 відсотків. У нас – приблизно 16. А в структурі зайнятості сільське господарство займає ще менше – 10 відсотків. Називати Україну аграрною державою – це абсолютне перебільшення.