Костянтин Крилов - російський публіцист і журналіст, громадський і політичний діяч. Прихильник побудови національно-демократичної держави в Росії. Активно виступає за введення візового режиму з країнами Середньої Азії та Закавказзя, а також за "цивільну зброю". У 2011 році проти Крилова порушили кримінальну справу у зв'язку з його виступом на мітингу 22 жовтня 2011 на Болотній площі в Москві. Ці мітинги стали найбільшими акціями протесту в історії країни. За результатами опитування на сайті сайтом Openspace Костянтин зайняв 5 місце серед найвпливовіших інтелектуалів Росії. Блог Костянтина в Живому Журнал.

В інтерв'ю для Gazeta.ua Костянтин розповідає, як росіяни бачать революційні події в Україні, порівнює характер протестів в обох країнах і міркує про те, чи можливі масові протести в Росії.

Костянтине, як вам бачаться події в Києві зі сторони?

- Як закономірний етап еволюції української державності , скажімо так.

Які зараз переважають настрої у росіян щодо революції в Україні?

- Події бачаться так, як їх показують. Якщо дивитися на них за допомогою російського телебачення, наприклад, то картинка буде одна, якщо через дзвінки від родичів у Києві - інша. В Інтернеті теж багато чого понаписувано. В цілому, російськапересічна людина реагує на картинку так само, як і будь-який пересічна взагалі - тобто з досадою роздратуванням. Російський політикум, навпаки, натхнений і заздрить українцям. Заздрить приблизно з тих же причин, за якими людина з лобзиком буде заздрити людині з бензопилою. Використовуючи такий потужний інструмент, як масові заворушення і насильство, причому те, ке слабко карають, можна домогтися дуже і дуже багато чого, причому швидко. Тобто це шанс за три дні отримати те, на що в інших умовах йдуть десятиліття. Причому не тільки для тих, хто тримає в руках бензопилу, але і для тих, хто бігає поруч - трісочки ж летять дуже цікаві, лише встигай підбирати. Ну а те, що під полотно можна потрапити і самому - так хто не ризикує, той не п'є шампанське, і це теж всім зрозуміло. Тим більше, в українському випадку ризик не настільки вже й великий, а профіти значні.

Що думаєте про втручання в процес Кремля?

- З цього приводу - точніше, з приводу найбільш масштабного акту втручання - ми в Національно-Демократичній партії прийняли спеціальну заяву.  З цих пір моя позиція не змінилася.

В Росії деякі кажуть: "Активістам на Болотній треба брати приклад з Майдану", "українці можуть, а ми - ні". У чому відмінності протестів у нас і у вас?

- Відмінностей всього три, але вони принципові. Перше. У Росії з 1993 року, тобто починаючи з розстрілу парламенту, існує режим, більш-менш близький до диктатури. Так, жодного разу за всю історію "нової Росії" не було справжніх президентських виборів - з декількох кандидатів, з непередбачуваним фіналом. Те ж саме можна сказати про свободу слова, свободу зібрань та союзів і так далі. При цьому процес ішов в одну сторону - закручування гайок. На Україні гайки НЕ закручені. Наприклад, існує непідконтрольна уряду преса і телебачення. Той же Майдан транслюється в прямому ефірі, причому з явним виразом симпатії. У Росії подібне неможливо в принципі - ту ж "снігову революцію" показували пересічній людині через потрійний пропагандистський фільтр. Чи треба пояснювати, наскільки різним буде рівень народної підтримки виступів? І друге. Росія - антинаціональна, тобто антиросійська держава, керована чекістами, що ненавидять російський народ, і нацменшинами, в основному кавказькими і деякими іншими. Російський націоналізм заборонений і репресований. Праві російські задавлені, самі крайні гниють по тюрмах. Зараз вже докопалися до мишей - співробітники центру "Э" заводять кримінальні справи на школоту, яка написала "вКонтакте" які-небудь недостатньо захоплені слова. На Україні заборона українського націоналізму неможлива, оскільки вся "незалежність" стоїть на єдиній опорі - на українській національній ідеї. Заборонити або репресувати її НЕ МОЖНА, причому ні в якому вигляді і ні в яких формах. Тому на Україні всю її історію існували крайні і ультракрайні націоналістичні партії, не кажучи вже про помірні. Ні за яку "славу Україні!" або за поклоніння Бандері ніколи не саджали - і навіть не думали, що таке можливо. Так от: єдиною відмінністю Майдану від Болотки - підкреслюю, єдиною! - Став Правий Сектор. Який об'єднує самих відморожених українських націоналістів, " білу кістку". Сформовану за двадцять з гаком років легального розвитку правого движу. Припустимо навіть, що контрольованого Беспекою (але дружньо контрольованою, бо Безпека складається з таких самих українських націоналістів), але цілком живого, здорового, навченого (хлопці легально тренувалися) і так далі. Ну а без "Правого Сектору" весь майданний сценарій був би абсолютно московський, включаючи традиційні фігури "договірних лідерів" та інше. І - last not least - зовсім різний рівень міжнародної підтримки. На Болотну не приїхав жоден західний політик. Західні ЗМІ обмежилися ввічливим виразом не надто теплих симпатій. На Майдані західні політики присутні мало не постійно, західні ЗМІ не просто співчувають, а, що називається, розпалюють, і тому подібне. Повсталі бачать, що у революції є друзі по той бік кордону, і це теж важливо. Чому це так - скажу нижче.

Є думка, що в Росії в найближчі роки теж можна очікувати революції , але буде вона більш кривавою. Чи можливі такі масові протести в Москві і одночасно в інших містах Росії?

Це навряд чи. Повторимо спочатку те, що я вже говорив раніше. Для того, щоб влаштувати революцію, потрібні люди, гроші, організації. На Україні можна зібрати команду міцних хлопців, тренувати їх, і практично легально їх фінансувати. У Росії люди з грошима бояться фінансувати самі що ні на є легальні - до травоїдних - політичні сили. За це дуже боляче б'ють, і не тільки б'ють - згадаймо Ходорковського. Зовнішньої підтримки теж не буде. Пов'язано це з тим, що ціна стабільності Росії та України різна. У тому числі для зовнішнього світу. Грубо кажучи, якщо революції на Україні будуть відбуватися раз на три роки, Захід цього не помітить - поки працюють транзитні газопроводи. Якщо ж щось подібне почнеться в Росії, це надзвичайно стривожить всю ділову та політичну Європу, бо під загрозою опиняться дуже суттєві інтереси, починаючи з енергопостачань і фінансових вкладень і закінчуючи питанням про ядерну зброю. Тому, як не противний їм Путін, але заворушення в Росії неприйнятні. Це не означає, що революція в Росії взагалі неможлива. Навпаки, я думаю, що вона вже почалася. Але це буде довга історія.

Деякі жителі Росії вже ділять карту України і міркують над тим, які саме області відокремляться. Ви ж упевнені, що країна залишиться цілісною. Що дає підстави так думати?

Наведу тільки самі банальні міркування. Наприклад - а хто в світі визнає відокремилися від України держави? Те ж саме Придністров'я, що виникло в найсприятливішій ситуації, вже двадцять років повзає ніким не визнане, а всі спроби легалізуватися жорстко припинялися з боку ЄС, а також Молдови та Москви. А це, повторюю, був найсприятливіший момент, коли кордони ще можна було пробувати на зуб. Зараз і того не можна: всім потрібна стабільність. Далі. Хто на Україні виграє, якщо Україна розпадеться? Я маю на увазі, зрозуміло, гравців - тобто власників активів. Та ніхто. Україна - не та країна, яку вигідно ділити з метою відведення якихось цінних активів, типу нафтових родовищ або діамантових родовищ. У таких випадках цілісність країни вигідна. Або ось хоча б. З української точки зору розпад країни може призвести до втрати незалежності. А незалежність - це реальна цінність, яку поділяють рішуче всі, навіть пересічні люди. Я маю на увазі незалежність від Росії, зрозуміло - оскільки від будь-якої іншої європейської країни Україна була б щаслива залежати. Тільки не від Росії. З дуже багатьох причин, включаючи найбанальнішу : Росія нічого не може дати українцям. Якщо від ЄС чекають хоча б впровадження євростандартів в усіх сферах життя, то від Росії можна чекати тільки впровадження путінської моделі управління. Якщо зовсім просто: рівень життя не підвищиться, а права і свободи відберуть, та ще й влаштують поліцейський терор. Ну і кому це треба?

×