"Я одразу подумав, що є у заборонених на в"їзд списках, — розповідає "ГПУ" про своє затримання в Санкт-петербурзькому аеропорту 5 червня і подальшу депортацію з Росії наступного дня голова Національної ради з питань культури і духовності при президентові України Микола Жулинський, 66 років. — Пригадав подібний випадок, який відбувся в тому ж аеропорту "Пулково" з моїм колегою з "Нашої України" народним депутатом Петром Порошенком".

Того депортували з Росії на початку лютого цього року. Тоді це називали помстою за заборону на в"їзд в Україну депутатам Держдуми РФ Костянтинові Затуліну та Володимирові Жириновському. Їх оголосили небажаними персонами ще торік улітку за антиукраїнські заяви. Жириновський у березні 2006-го в одній з телепередач сказав: "Никакой Украины нет! А в Киеве, как и в Минске, должен сидеть российский губернатор. Всех вас мы отправим в Сибирь. Вас не будут расстреливать. Украинцы нужны как замерзлые музейные экспонаты". Затуліна оголошували нев"їзним кілька разів. 1996-го на п"ять років заборонили в"їзд до Криму за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. 2006-го він підбурював до антинатівських акцій протесту на півострові. Про заборону в"їзду в Україну йому оголосили того ж дня, коли росіяни депортували Сергія Євтушенка, позаштатного радника тодішнього міністра закордонних справ Бориса Тарасюка. І в Україні, і в Росії є свої списки небажаних для в"їзду осіб.

— Я вимагав, щоб пояснили причину моєї затримки, чому мене не допускають на територію Російської Федерації, — продовжує Микола Жулинський. — Мені нічого не сказали, ніхто не попросив вибачення. Жодного разу не було вжито слово "пожалуйста".

Очевидно, тепер кожному громадянинові України під час поїздки до Росії треба брати з собою телефони наших консульств, посольства. Уявіть: людина прилітає, і раптом її затримують в аеропорту. У неї з собою нічого немає — ні зубної щітки, ні електробритви, в що переодягнутися. Людину тримають у "Пулково-2" три доби. Там немає ні готелю, ні ресторану, ні кафе, навіть кіоску, де можна було б купити води. От людина сидить три дні й чекає, коли її відправлять російськими авіалініями назад в Україну.

Жодного разу не було вжито слово "пожалуйста"

Я був в іншому становищі. До мене приїздили генеральний консул, потім консул, працівник посольства України в Москві. Мені було легше. Але якби в цій ситуації опинилася звичайна людина?

Як з вами поводилися?

— Без грубощів і образ. Водночас ніхто не вибачався, не робив чогось для пом"якшення ситуації. Поводилися формально: "Пройдите, присядьте. Не уходите из поля зрения".

А коли вам повідомили, що збираються депортувати?

— Приблизно о сьомій вечора у мене забрали паспорт, а повідомили про депортацію майже об одинадцятій. Вийшов на вимогу генконсула України в Санкт-Петербурзі Миколи Рудька офіцер-прикордонник, віддав паспорт і заявив, що мені заборонено в"їзд на територію Російської Федерації. Без жодних пояснень.

Як сприйняли це донька та дружина?

— Були здивовані й обурені. Дружина хотіла відразу ж відлітати. Мовляв, це хамство, несумісне з елементарними моральними принципами. Але я їх переконав, щоб таки відвідали могилу брата дружини, який похований у Санкт-Петербурзі.

Кому ви телефонували, коли у вас забрали паспорт?

— Я не телефонував. У тому ж літаку їхала група протоколу президента України. Одна з них, пані Таміла, побачила, що мене затримали. Підійшла до мене і каже: "Я зараз повідомлю генконсула".

Президент вам телефонував?

— Ні. Але дзвонив міністр закордонних справ Арсеній Яценюк. Правда, прикордонники не дозволили мені взяти трубку в консула і з ним переговорити. Потім вже на мій мобільний телефонував наш посол в Росії Олег Дьомін. Він був дуже пригнічений і стривожений. Дзвонив Петро Порошенко, пропонував навіть забрати мене літаком. А від імені президента телефонували перший заступник голови секретаріату Іван Васюник і заступник голови Роман Безсмертний. Також пропонували організувати літак, але я відмовився. Зрештою, на клопотання Міністерства закордонних справ мені дали можливість повернутися в Україну рейсом "Аеросвіту". Адже росіяни хотіли депортувати мене наступним рейсом російських авіаліній через три доби. Саме на цей рейс у мене був зворотний квиток.

Квитки на "Аеросвіт" за власний кошт купували?

— Ні, у мене не було грошей. Мав трохи російських рублів, а гривень із собою взагалі не брав. Тож наше МЗС дало вказівку видати мені квиток на наступний рейс "Аеросвіту".

Що ви їли й пили?

— У мене була з собою сумка, яку не здав у багаж. Я завжди вожу при собі якісь гроші, електробритву, зубну пасту й одяг. Була пляшка закарпатського коньяку, яку віз у подарунок своїй племінниці та її чоловікові, коробка цукерок. Навіть привітав працівника посольства Сергія Стеблину із днем народження. Потім Микола Рудько передав подушку, їжу, соки, воду, ковбасу. Так що я був забезпечений, нема на що скаржитися. Ми навіть пригостили людей, які сиділи поруч: громадяни Німеччини не могли вилетіти на Казахстан. Дитина їхня цілу ніч плакала, там духота немилосердна. Немає елементарних умов. Нічого, крім туалету. Можна було тільки сидіти. Це зал, де проходять паспортний контроль.

Як ви почувалися психологічно?

— Уявіть собі, що у вас забирають паспорт, ідуть з ним невідомо куди, нічого не пояснюють. Сидиш і чекаєш... Ніхто не підійде й не скаже: вибачте, будь ласка, ми мусимо дещо з"ясувати. Або: може, вам принести води чи чаю? Нуль уваги. Так, ніби ти загублена валізка, на яку треба скласти акт. От такі в мене були відчуття.

Чому вас не пустили в Росію, на вашу думку?

— Російський політолог Сергій Марков заявив, що мене правильно не пустили в Росію. Він, мовляв, знає про мою ненависть до неї і властивий мені антисемітизм. Я був сильно здивований. Ще Марков сказав, що в Росії існують списки українських політиків і громадських діячів, в"їзд яким до Російської Федерації заборонено. Тобто моє припущення, що я був у такому списку, правильне.

Я також переконаний в тому, що це була спланована провокація. Думаю, російські спецслужби дізналися, що я збираюся до Санкт-Петербурга — донька замовила квитки в російській авіакомпанії приблизно за десять днів до відльоту. А вони шукали привід, щоб ще більше загострити відносини України з Росією. Невипадково Олександр Дугін (лідер Міжнародного євразійського руху. — "ГПУ") опинився 5 червня в Сімферополі в компанії Костянтина Затуліна. Вони прекрасно знали, що Дугін може бути недопущений на територію України, оскільки йому був заборонений в"їзд за добре відомі антиукраїнські, антидержавні настрої.

Отже, я маю підстави вважати — мою приватну поїздку до Санкт-Петербурга російські спецслужби використали для чергового загострення ситуації. А метою є ліквідація отих списків і з боку Росії, і з боку України.

Як ви ставитеся до таких списків?

— Така практика не дуже сприяє міждержавним взаєминам. Але вважаю, що Україна зробила це вимушено.

Ви ці списки бачили?

— Ні. Але думаю, що кожен, хто цікавиться політикою, читав те, що говорили Едуард Лімонов, Костянтин Затулін, Володимир Жириновський, Олександр Дугін.

Хто висловлював вам підтримку після повернення з Росії?

— Народні депутати телефонували, друзі. Багато людей — я постійно на зв"язку. Немає навіть коли зуби почистити.

×