"Влада хоче мати лояльних підлеглих, іде на компроміси. Але у справі Майдану їх бути не може"

 

— Викрадення, побиття, знищення майна, фабрикування кримінальних справ, убивства й тортури. Все те жахіття, в якому ми жили кілька місяців, було ретельно організоване і йшло згори, — каже координатор спільноти Євромайдан SOS 32-річна Олександра Матвійчук. — Це треба довести в Міжнародному кримінальному суді: на Майдані були не поодинокі випадки жорстокості, як постріл з обрізу впритул (у Маріїнському парку тітушки вбили пострілом в обличчя Ігоря Сердюка з Кременчука на Полтавщині. — "ГПУ"), а системно організовані напади.

Правозахисна ініціатива Євромайдан SOS з'явилася після розгону "Беркутом" студентів на Майдані. Юристи-волонтери допомагали заарештованим у судах, розшукували зниклих безвісти, чергували в лікарнях, надавали психологічну допомогу людям, які втратили близьких. Згодом волонтери цієї організації створили свої ініціативи: Донбас SOS, Восток SOS, Крим SOS.

З Олександрою Матвійчук зустрічаємося в невеликому офісі в центрі столиці. Розмовляємо на кухні — в інших кабінетах працюють волонтери. Під час розмови в її очах час від часу з'являються сльози.

— Я зрозуміла, що навіть коли 101-й раз про це розповідатиму, плакатиму, — каже. — І так для багатьох. У Майдані брали участь близько двох мільйонів людей. І п'ять мільйонів були його інфраструктурою — займалися ліками, правовою допомогою, підпільними шпиталями.

Головний прокурор Гаазького суду сказала, що на Майдані силовики застосовували силу проти населення, але не скоїли злочинів проти людяності.

— Це проміжний висновок. Суд сказав, що в матеріалах бракує доказів. Ми вимагаємо, щоб Генпрокуратура передала в Гаагу докази системності. Тітушки співпрацювали з міліцією. У них був зв'язок із прокуратурою. Суди працювали як інструменти політичного переслідування. Все було заточене на придушення протесту. Насильство мало масштабний характер.

Злочини скоювали не тільки в Києві. Можемо згадати побиття в Черкасах, коли за кілька днів арештували 111 чоловік. Нам подзвонила вагітна з Дніпропетровська, її чоловік від побоїв впав у кому. Вона п'ять годин говорила з психологом. Хотіла накласти на себе руки. На щастя, її чоловік одужав.

Суд такі емоційні речі не цікавлять. Але маємо підтвердити, що ці злочини були непо­одинокі. Генпрокуратура зробила два подання. Та цього не достатньо. Не вистачає аналізу, підкріпленого доказами. Готуємо ще одне подання, яке вказуватиме на системність. Просимо людей із регіонів надсилати інформацію й докази. Навіть якщо Міжнародний суд погодиться, що це злочини проти людяності. Зосередиться на тих, хто віддавав накази — Януковичу, Азарову, Захарченку. Рядових виконавців має покарати Україна.

Чому на лаві підсудних опинилися лише двоє "беркутівців"?

— Їх звинувачують у розстрілі 39 мітингувальників. Хоча загиблих було значно більше. Як і тих, хто стріляв. У січні торік автомайданівці впізнали "беркутівців", які били їх. Ті досі працюють у перейменованому спецпідрозділі. Їх залучають до слідчих експериментів, вони спілкуються зі свідками. Це саботаж.

Ми не бачимо у справах вищого керівництва. А це була злочинна група, об'єднана єдиним умислом. Розумію, Янукович не писав у документах: "Розстріляйте їх" і не ставив печатки. Але є непрямі докази. 9 грудня 2013-го Автомайдан їздив у "Межигір'я" до Януковича. Після того 400 даїшників фальшували рапорти. З якогось дива вони всі одночасно почали складати протоколи? Львівські активісти знайшли документ, у якому виписано алгоритм, як підробляти ці протоколи. Та це до справи не додається. Так і виходить, що нема доказів. Це — урок безкарності.

Ви збирали відео з убивствами й катуваннями активістів Майдану. Віддали їх слідчим?

— Одразу після Майдану передали до Генпрокуратури та МВС. У грудні торік мені зателефонували з новоствореного Управління спецрозслідувань ГПУ. Попросили передати відеотеку. Я відповіла, що ми вже віддали. Та людина сказала, що наших доказів немає.

Це управління створили майже за рік після розстрілів, коли під генеральним прокурором Віталієм Яремою захиталося крісло. Воно починало роботу з нуля. За втрату доказів хтось має нести відповідальність.

Нинішня влада хоче мати лояльних до себе підлеглих, іде на компроміси. Але у справі Майдану їх бути не може. Покарання мусять понести — щоб владі, якого б кольору вона не була, більше ніколи не спало на думку розстрілювати мирних мітингарів.

Довести це діло до кінця можна тільки громадським тиском. Влада зараз набагато краща, ніж попередня, але ми не повинні перекладати на неї всю відповідальність. Вони не зроблять.

Євромайдан SOS розшукував людей під час протистояння. Скільки досі залишаються зниклими безвісти?

— Коли передавали інформацію до Міжнародного кримінального суду, було 27 зниклих. Тиждень тому з'явилася інформація, що двох людей із нашого списку знайшли мертвими. Треба з'ясувати, чи їхні смерті пов'язані з Майданом.

Ви мали плани зробити мережу колективної безпеки.

— З 18 лютого 2014 року відкрили новий напрямок — документування. Наші волонтери їхали в морги, храми, у місця, куди зносили тіла вбитих. Шукали документи в загиблих. Ми дуже поспішали записати всіх, кого знищив режим. Не знали, що з нами буде завтра.

Коли Росія почала збройну агресію, продовжили цей напрям. Відстежуємо репресії у Криму. Моніторимо, що робить самопроголошена влада з людьми, які залишилися сам на сам із окупантом. Використовуємо міжнародні майданчики — перекладаємо інформацію англійською і виступаємо, де тільки можна. На форумі ООН щодо корінних народів розкажемо про переслідування шести кримських татар, яких арештували за політичними мотивами.

На Донбасі наші групи документують свідчення людей, які вийшли з полону. Опитали понад 160 військових і цивільних. Кожного другого цивільного, а вони, як правило, — місцеві, катували. На окупованих територіях створена система викрадення людей. Там хапають навіть за "пасивну допомогу республіці". А насправді — відбирають майно. Нещодавно говорила з жінкою з Донецька. Вагітною провела в полоні три місяці. Її били. Звинуватили, що є снайпером. Хтось доніс, що вона — за Україну.

Говорити з людьми, які зазнали насилля, зокрема сексуального, складно. Треба не нашкодити. А ще знати, як тобі далі жити з цими знаннями. Тому коло наших волонтерів звузилося. Під час Майдану нас було кілька тисяч. Інструктаж проводили за 10 хвилин. Зараз наша робота вимагає не так кількості, як якості.

Із досвіду Майдану знаємо, що рано чи пізно війна закінчиться. Треба буде відновлювати не тільки інфраструктуру, а й віру у справедливість. Якщо зараз не зберемо свідчень, то потім не буде доказів.

Професію обирала між режисурою та юриспруденцією

Олександра Матвійчук народилася у столиці, до дев'ятого класу навчалася у Боярці під Києвом. Батько — лікар, мати — вчителька. Старші класи закінчила в Українському гуманітарному ліцеї ім. Шевченка. Вступила до Національного університету ім. Шевченка — на юридичний факультет.

— У мене був вибір між режисурою та юриспруденцією. Обрала останнє. У 10-му класі почала цікавитися правами людини та дослідженнями людської гідності, — ­згадує Олександра. — Коли вивчала історію, зрозуміла, наскільки незахищеною є людина в нашій країні.

Під час навчання працювала тренером "Фундації прав людини". Проводила тренінги. Об'їздила багато містечок — особливо на Донбасі, де зараз тривають бої. Згадує, що в п'ятницю приходила до університету з валізою і з нею поверталася у понеділок.

Викладала правознавство у гімназії в Боярці, одночасно працювала в компанії з управління активами. Після університету — в Асоціації українських банків. Очолювала молодіжну громадську організацію "Дебатна академія".

Із дисидентом Євгеном Сверстюком організувала близько 70 культурно-мистецьких вечорів.

— Коли до влади прийшов Янукович, я для себе вирішила: сфера приватного права мене не цікавить. Моє покликання — захист прав людини.

Голова правління "Центру громадянських свобод", координатор ініціативи Євромайдан SOS.

×