На Михайлівській і Софійській площах Києва минулої суботи запалили 25 тис. свічок. Так люди вшанували пам"ять українців, які загинули від голоду в 1932–1933 роках.
— У моїй долоні — колосок пшениці, — починає свій виступ на Михайлівській площі президент Віктор Ющенко, 52 роки.
Він у чорному довгому пальті, біля серця прикріплено калинову гілочку.
— Я хотів би цей колосочок передати в сотні, в тисячі містечок і сіл України, у яких люди вимерли майже до одного. Вони гинули. 17 людей щохвилини. Тисячу щогодини. 25 тисяч щодня.
Люди слухають мовчки. Дехто втирає сльози. Дідусі підтримують під руки бабусь. Ті обома руками тримають свічки.
— Я не прошу, я вимагаю від українського парламенту визнати Голодомор актом геноциду нашої нації. Це обов"язок Верховної Ради. Неминуча вимога історії. Така сама, як акт проголошення української незалежності. Звільніть себе від страху і неправди, — Ющенко опускає голову.
Щохвилини від голоду вмирали 17 людей
Вдається до історії. Зачитує листа Сталіна до Кагановича, написаного 1932 року. І знову повертається до сьогодення. Закликає Росію вшанувати голод в Україні.
— Ті, хто сьогодні заперечують Голодомор, глибоко і переконано ненавидять Україну. Ненавидять нас, наш дух. Вони заперечують не історію. Вони заперечують наше майбутнє, — каже президент.
До пам"ятника жертвам Голодомору представники кожної з областей приносять по запаленій свічці з вінком. Поруч із президентом його сім"я, голова Верховної Ради Олександр Мороз, кілька депутатів від "Нашої України". Супровід Віктора Ющенка та представники областей стоять напроти пам"ятника. За ними — інші політики.
Посол Америки в Україні Вільям Тейлор намагається з-за їхніх спин роздивитися, як люди запалюють свічки. Тримаючи в руках фотоапарат, він стає навшпиньки. Але все одно не бачить. Тоді, озираючись по боках, підстрибує. Охоронець, вищий за посла більш як на голову, пропонує допомогти. Бере його фотоапарат і знімає.
На Михайлівську площу приходять і колишні можновладці.
— У 33-му моїй мамі було 25 років, — ділиться спогадами з "ГПУ" колишній міський голова Києва 68-річний Олександр Омельченко, який родом із Вінниччини. — Вона мені розповідала, як вимирали цілі сім"ї. Односельці їли котів, собак і навіть своїх рідних. Мій дід Арсеній помер у тому році. Йому було 55. Поховали без почестей, бо вже ніхто не мав сил витесати хреста. Таке горе зачепило кожну сім"ю.
Омельченко каже, що вдома на вікно поставить ввечері свічку. До нього підходять радник президента Олександр Зінченко та колишній спікер парламенту Іван Плющ. Починають говорити про політику.
"Нашоукраїнка" Лілія Григорович, 49 років, розповідає, що приходить у цей день до пам"ятника щороку.
— Ми в Народному русі цієї традиції завжди ревно дотримувалися. Нарешті цей день став офіційним. Аби ще в парламенті відповідний закон прийняли... На жаль, у нас ще багато скотів залишилося, — каже.
3 
1
Коментарі