Насилля і провокації вигідні тим, хто пише сценарії в Москві

 

— Для мене посада — важкий хрест. Але ми живемо в історичний час, про який мріяли багато поколінь українців понад 300 років. На нашу долю випало це втілити в життя, — каже митрополит Київський і всієї України Епіфаній, в миру Сергій Думенко, 39 років.

Спілкуємося в його кабінеті ректора Київської православної богословської академії, що на території Михайлівського Золотоверхого монастиря у столиці.

Що маємо зрозуміти про реформу церкви?

— Кожен православний українець повинен усвідомити, що в нас має бути своя незалежна церква без іноземних впливів. Бо коли її керівний центр перебуває у країні-­агресорі, то цей вплив — відчутний. Церква має служити Богові й інте­ресам українського народу. Якщо стане потужною духовною основою для української держави, то Москва втратить вплив. Тоді на Донбасі припиниться війна й повернемо Крим, бо Путін не матиме більше опори в Україні. Я в це вірю.

Багато хто закидає державі втручання у церковні справи.

— В Україні церква відділена від держави. Але ми не можемо відділити народ від держави. Процеси, що відбуваються в українському православ'ї, покликані укріпити її позиції. Церковна безпека — важлива зараз.

Держава завжди грала важливу роль у становленні помісних православних церков. Знаю щонайменше п'ять таких прикладів. Зараз між нами — добра конструктивна співпраця.

Які будуть ваші перші кроки як предстоятеля нової церкви?

— Протягом місяця-трьох маємо сформувати керівні органи. Предстоятель — це тільки глава. Керує церквою разом зі Священним синодом і Архієрейським собором. Маю об'єднати всіх навколо нашого духовного центру — Києва як другого Єрусалима. Надалі будемо робити все, щоб церква була єдиною і стала прикладом для тих громад і священиків, хто ще сумнівається і приглядається.

Скільки часу може зайняти об'єднання?

— Не хотів би робити прогнозів. Треба наполегливо працювати. А час сприятиме нам. Господь все управить. Якщо будемо дбати про інтереси церкви й українського народу, то всі побачать, що іншого ­шляху ­немає.

Чого ви навчилися від патріарха Філарета?

— Він є жертовною людиною, духовним воїном, який довів, що правда перемагає. Обрав свій шлях у 1990-ті, коли постала незалежна українська держава. Бо вірив, що у ній має бути єдина помісна православна церква. Тоді мало хто підтримував його. Зараз це увінчалося успіхом. Постать патріарха Філарета — більша за будь-яку посаду. Його авторитет ще зріс після того, як відмовився балотуватись на предстоятеля нової церкви.

Які зараз у вас стосунки?

— Спілкуємося. Він у піднесеному, доброму настрої. Готовий допомагати, аби не загубити вже пройдений шлях. Ми продовжуємо будівництво церкви на міцному фундаменті. Не починаємо з нуля.

Що буде з Києво-Печерською і Почаївською лаврами?

— Те, що говорять на цю тему, більшою мірою — провокації. Москва очікує, що українці почнуть силою забирати святині, які перебувають у духовній окупації. Але ми не проявлятимемо насилля. Маємо утвердитись як єдина церква України. Ченці побачать, що вона є канонічною, благодатною з точки зору вселенського православ'я. Їм не залишиться нічого, як перейти.

Насилля і провокації вигідні тим, хто пише сценарії в Москві. Маємо бути мудрими й не піддаватися на них.

Які провокації можливі?

— Багато їх було на Тернопільщині, де храми переходили з російської до української церкви. Громада визначилася, 90 відсотків парафіян висловили бажання перейти. Але там привозили людей з інших регіонів. Були бійки, непорозуміння, лайка.

Ми не підтримуємо закликів до протистояння. Ніщо не повинно впливати на вибір громади. Зараз люди спокійно переходять. Якщо не буде зовнішнього впливу, так триватиме й надалі. Але Російська церква хоче показати світові, мовляв, рішення Вселенського патріарха є неправильними. Вони очікують кровопролиття. Та ми цього не допустимо.

Багатьох українців обурили дії священиків Російської церкви в Україні, які відмовилися відспівувати загиблих на Донбасі бійців і дитину, яка була хрещена не в цій церкві.

— Священик не має права відмовляти, особливо коли це стосується смерті чи хрещення. У Запоріжжі отець відмовився відспівувати немовля, хрещене у Київському патріархаті. Це — російська ідеологія. Боялися визнати існування незалежної української церкви. Це й з людської точки зору неприйнятно. Священик має керуватися совістю, а не речами політичного характеру, які розділяють людей. Совість — голос Божий у людині. Якщо його немає, він лише носить назву священика, а по суті таким не є.

Яких змін найбільше потребує церква?

— Ми готові до змін, які не стосуються віровчення. Маємо сприяти тому, щоб молодь линула в храми. Почувалася там комфортно, незалежно від зовнішнього вигляду. Якщо людина вперше прийшла до церкви, відчула цей поклик, то, прийшовши вдруге, втретє, вона сама зміниться. Якщо ж їй одразу розповідати, що вона не так одягнена і щось не так робить, ніколи більше не переступить поріг.

Маємо навчати людей з дитячого садка, недільних шкіл. Для дорослих — також. Багато хто приходить на богослужіння у величні свята, знають певні обряди. Але глибинних речей до кінця не розуміють.

7 000 парафій налічує об'єднана Православна церква України. За 10 днів до неї перейшли понад 20 парафій РПЦ в Україні на Вінниччині, чотири — на Львівщині, дві — на Хмельниччині, по одній — на Буковині, Закарпатті, Тернопільщині. Також — Спасо-Преображенський собор у столиці.

1686 року Київську митрополію Константинопольського патріархату приєднали до Московського. Багато істориків вважають, що це було незаконно, і центр православ'я з Києва до Москви перенесли за гроші.

Десять років працював із патріархом Філаретом

Сергій Думенко народився 3 лютого 1979 року в селі Вовкове Іванівського району на Одещині. Ріс у селі Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області. Батьки — робітники.

Закінчив Київську духовну семінарію й Духовну академію УПЦ КП. Викладав у Рівненській семінарії. Був секретарем митрополита Рівненського та Острозького Даниїла, в миру Богдана Чокалюка.

Після смерті митрополита 2005-го два роки вчився на філософському факультеті Афінського університету. Став викладачем у Київській богословській академії й очолив кафедру філології.

2007-го прийняв постриг у чернецтво з іменем Епіфаній. Наступного року став секретарем патріарха Філарета, намісником Видубицького чоловічого монастиря, керуючим справами Київської єпархії УПЦ КП. За рік синод обрав єпископом Вишгородським. З 2010-го — керуючий Переяслав-Хмельницькою єпархією і ректор Київської богословської академії.

2012-го очолив управління у справах духовної освіти УПЦ КП. 28 червня 2013 року обрали намісником та місцеблюстителем патріарха Філарета на випадок його смерті чи хвороби.

Володіє грецькою й англійською мовами. Мати й один із двох братів живуть у рідному селі. Зараз обоє братів — на заробітках.

Томос вручать 6 січня

18 квітня 2018 року — президент 53-річний Петро Порошенко звернувся до Вселенського патріарха 78-річного Варфоломія з проханням надати автокефалію. Звернення підписали представники всіх православних конфесій України: Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та частина єпископів Російської православної церкви в Україні.

11 жовтня — Константинополь оголосив про зняття анафеми з 89-річного патріарха Філарета.

27–29 листопада — у Стамбулі на синоді Вселенського патріархату узгодили текст томосу. На його основі ухвалили проект статуту Української церкви.

15 грудня — у столиці відбувся Об'єднавчий собор. Обрали предстоятеля Православної церкви України митрополита Епіфанія.

6 січня 2019 року, на Святвечір, митрополит Епіфаній отримає від Вселенського патріарха Варфоломія томос про автокефалію Української православної церкви.

×