"Майже половина Росії і частина Польщі — це Україна"

 

— Ніколи не запізнююся. Це повага до людей. Так само — не підвищую голос. Якщо хочемо стати сильними — маємо бути культурними, вихованими, освіченими. Тоді все вийде, — говорить 52-річний Роман Безсмертний.

Зустрічаємося 8 жовтня у його офісі на вул. Олеся Гончара в Києві. У травні він оголосив про намір балотуватися в президенти. Кілька місяців їздить країною з програмою "Якої ми хочемо України?".

Роман Безсмертний працював народним депутатом чотирьох скликань, один з авторів Конституції 1996 року, був представником президента у Верховній Раді. Працював на посадах віце-прем'єра, заступника голови Адміністрації президента часів Віктора Ющенка, послом у Білорусі. У 2015–2016 роках представляв Україну в політичній підгрупі на переговорах у Мінську. Вийшов звідти, назвавши Мінський процес недієвим.

Помічниця приносить чай із шипшини. У Романа Петровича застуджений голос. Він — у синьому костюмі. На манжетах сорочки запонки у вигляді сов.

На столі в піалі лежать цукерки "Пригощайся" Гощанського заводу продтоварів.

З вами в поїздках завжди дружина. Чому так?

— Ми все робимо разом. Це було моє рішення. Я сказав їй: ти мені потрібна. Ми повинні міняти українську політику. Крім того, правду політикові скаже тільки дружина.

Чому вирішили балотуватися?

— Не можу спокійно спостерігати за немічністю Української держави. Причина частково в нездатності керівників, а також — в інституційній слабкості. Це системна проблема. Що далі працюю, то менше бачу інших претендентів на посаду президента, які розуміють цю проблему. Вони не бачать цієї інституційної слабкості. А значить — більшість із них некваліфіковано оцінюють ситуацію.

Як ця державна слабкість позначається на українцях?

— Найяскравіша ілюстрація: п'ятий рік іде війна, а держава цього офіційно не визнає. Спочатку була Антитерористична операція, тепер — операція Об'єднаних сил. Люди потерпають, гинуть, живуть у злиднях, виїжджають, стають біженцями, переселенцями. А державі — все рівно. Так, вона на четвертий рік ухвалила окремі програми. На п'ятий виділили якесь фінансування. Але загалом це свідчить, що інституції не працюють.

Люди бачать цю слабкість держави також за комунальними платежами. Нацкомісія з регулювання у сфері енергетики задумувалася як організатор діалогу між продавцем і покупцем послуг, щоб визначити тариф. А нині він залежить від того, який туди занесли чемодан — більший чи менший.

У Європі на цьому ринку умови диктує покупець. А в нас — навпаки.

Як це змінити?

— У нас є вибори. Це можливість обрати тих, хто усвідомлює ці проблеми і готовий змінювати ситуацію. Важливо, щоб люди продемонстрували — чого вони хочуть.

Ви кілька місяців їздите регіонами. Що кажуть українці?

— Головні проблеми — війна і безпека, коруп­ція, стан економіки, злидні. Рідко коли виникає питання щодо церкви, мови. Люди втомилися від війни і почали боятися всього.

Ви говорите про ідею Великої України. Що вкладаєте в це поняття?

— Україна повинна бути там, де є українці. От є ідея Великої Польщі, Великої Румунії, Великої Угорщини, є навіть той же "Русский мир". А де ми? Ми не претендуємо на чиїсь території. Але треба розуміти, що майже половина Росії — це Україна. Не з точки зору території, а точки зору духу, нащадків. Частина Польщі — це Україна. Так само частина Румунії, Угорщини. Ми не повинні зазіхати на чуже, але треба розуміти, хто ми, і бути собою. Не втягувати голову, коли йдеться про велич українців.

Я не проти, щоб тут було румунське, угорське телебачення. Але я за те, щоб там було українське. Так само школи. Не буде там — не буде й тут.

Який буде перший указ президента Безсмертного в разі перемоги?

— Про вступ на посаду президента і верховного головнокомандувача, такий закон. А вже другий — про введення правового режиму воєнного стану на окремих територіях. Треба визнавати війну війною. Бо в нас виходить, що люди воюють, а держава — ні, держава торгує з ворогом.

Що це нам дасть?

— Дію міжнародного права щодо фізичних і юридичних осіб, які втягнуті в цей конфлікт. От наприклад, говоримо про заручників, військовополонених, біженців, переселенців — а вони не є такими з точки зору міжнародних конвенцій. Усе треба привести у відповідність до закону про воєнний стан і закону про оборону. Або держава й українська нація спільно боротимуться за свободу, незалежність і територіальну цілісність. Або народ далі гинутиме, а держава буде осторонь.

Як побороти корупцію у верхніх ешелонах влади?

— Вищих чиновників за корупцію має судити верхня палата парламенту. Її треба сформувати з лідерів громадської думки, представників еліти, слова і дії яких цінують навіть більше, ніж закон.

У який спосіб можемо позбутися олігархів?

— Єдиними для всіх правилами гри. Олігархізація — це наслідок приватизації. Коли Державний фонд майна востаннє перевіряв інвестиційні зобов'язання купівлі-продажу об'єктів? Ніколи. А мав контролювати, чи збережене призначення приватизованих підприємств. Фонд не виконав своїх зобов'язань. Антимонопольний комітет теж. Чому? Бо керівники не встигають підписати документ, як їм дзвонять президент, прем'єр, народні депутати.

Значить, дайте їм загін охорони, поставте телефони на прослуховування, забороніть спілкуватися з тими, хто не має стосунку до процесу. От і все, одразу з'явиться конкурентне середовище.

Зараз виглядає так, що високі шанси пройти у другий тур мають Юлія Тимошенко і Петро Порошенко. Ви знаєте їх особисто. Вони здатні щось змінити в країні?

— Їх відрізняють тільки перші склади у прізвищах. А у справах і позиціях вони схожі. Для Порошенка головна цінність — це гроші, для Тимошенко — одержимість владою. Думаю, хтось один із них пройде у другий тур. Але переможе все рівно кандидат інший.

Ви інший?

— Я не такий, як вони.

На одній зустрічі ви сказали: "Україні треба інший парламентаризм, інша модель виконавчої влади, інше місцеве самоврядування, інша модель стосунків між центром і регіонами, інші фінансові відносини". Які інші?

— Парламент повинен бути двопалатний. Там має діяти суд і вища економічна рада. Зараз, наприклад, у деяких містах мерів відправили у відставку. Економічна рада мала би вводити туди урядове управління, призначати комісара.

Більшість потреб людини забезпечують на рівні територіальної громади. Туди варто передати й повноваження, й ресурси. Самоврядування немічне сьогодні. 60 відсотків об'єднаних громад не подають ознак життя.

Ви брали участь у Мінському переговорному процесі. Багато хто погоджується, що він вичерпав себе. Що може прийти на зміну?

— Маємо зрозуміти, що відбувається насправді й що таке ця війна. В ній є кілька складових. Проблеми української держави, війна між РФ і Україною як наслідок російської агресії, цивілізаційні конфлікти — на Євразійському континенті і глобальний. Чи може "Мінськ" дати відповідь на ці проблеми? Звісно, ні.

Реальні кроки по припиненню війни будуть, коли на всіх рівнях говоритимуть про нову модель безпеки. Треба сформулювати питання майбутніх стосунків України з Росією, майбутнього України. Нинішня ситуація, коли намагаються щось не бачити, щось замовчувати, а на щось покладати надсподівання, крім холостого ходу, людських смертей, нещасть і погіршення ситуації на континенті і в світі — не принесе. Тому вважаю, що Україна має ініціювати декілька важливих діалогів — глобальний, на європейському континенті й на центральноєвропейському рівні. Та й самій Україні потрібен інший погляд на оборону й безпеку.

Якою має бути наша стратегія у війні з Росією?

— Маємо формувати боєздатну армію. Вести діалог із РФ. Бо вона у нас забирає сили і час, поставляючи зброю на Донбас. Обговорювати повернення військовополонених, засуджених. Розмовляти з мирним населенням, яке по суті перебуває в заручниках на Донбасі. Ми допускаємо величезну помилку, що не відпрацьовуємо цей діалог. Там — українці. І вони — наші союзники.

Інша тактика має бути по Криму. На півострові наші головні союзники — кримські татари й тамтешні українці.

Якою бачите Україну за п'ять років?

— Країною, яка швидко розвивається.

У суботу й неділю готує сніданки

У Романа Безсмертного із дружиною Тетяною на двох є четверо дітей. Старші — Лілія і Владислав. І молодші — двійнята 6-річні Єлизавета й Анастасія.

— Лягаю, як правило, після першої ночі. Доки дітей вкладемо, — каже Роман Петрович. — Прокидаюся о шостій. У суботу й неділю готую сніданки. А в будні — коли я, коли Таня. Залежить від того, що треба готувати. Як народилися дівчатка, дав собі слово — не буде так, як зі старшими. Ми фактично виростили дітей, і вони нас не знали. Намагаюся якомога більше бути з доньками. Погано, коли батьки в роз'їздах. Тому рішення про президентську кампанію приймав нелегко.

×