О8.45 на київському майдані Незалежності учора стояли три порожні намети Партії регіонів і одна бабуся в помаранчевій хустці. На вигляд їй було років 75.
Намети встановлювали кілька хлопців. А бабуся приїхала до Києва з Івано-Франківська ще о п"ятій ранку. Називається Марією. Приїздить сюди на кожну річницю помаранчевої революції. Тримає палицю, до якої зверху прив"язаний букет жовтогарячих квітів. Каже, що чекатиме ще когось із "помаранчевих". За кілька хвилин підходить киянин Дмитро.
— Давайте відійдемо до кінця Майдану, бо нам заборонили мітингувати сьогодні, — каже він.
Майданом походжає з десяток міліціонерів. Дмитро з Марією стають на край тротуару. Він розгортає два помаранчевих прапори. Один натягує на палицю, а іншим обв"язується. З пакета дістає пляшку пива "Дніпро". Випиває її хвилин за п"ять. Тоді обертається в бік міліціонерів і вигукує:
— Нехай мене женуть, але я стоятиму на своєму Майдані!
Демонстративно стає посеред площі. До нього підходять іще декілька жінок та чоловіків. Міліція на них не реагує, бо суд дозволив мітингувати всім.
— Гнать донецьких звідси треба, а то понаставляли тут палаток! Кому ви Майдан віддали? Стидоба! — кричить до групки "помаранчевих" один із перехожих.
У цей час на Європейську площу, неподалік Майдану, приїздять лідери "Народної самооборони" Юрій Луценко, 42 роки, і Тарас Стецьків, 43 роки, а також "бютівці" Микола Томенко, 42 роки, і Володимир Філенко, 52 роки. У них прес-конференція в агенції УНІАН. Підіймаються сходами на другий поверх, Луценко витягає з кишені невелику блискучу флягу й показує Томенкові. Потім швидко ховає.
Першим говорить Філенко. Зачитує спільне звернення. Каже, що польові командири Майдану й досі вірять у його ідеали.
Янукович нам не друг, потому что он припух
Доки Філенко читає, Луценко дивиться на телеекран — показують хроніку тих подій. Посміхається, коли бачить поряд Віктора Ющенка і Юлію Тимошенко. Один із журналістів запитує, що то в нього за фляга. Той червоніє.
— Усе, що в мене в кишенях — це для моїх друзів, — швидко випалює. — Можете не хвилюватися, я вже півтора місяця на антибіотиках сиджу.
Каже, що вважає Майдан місцем, де борються, а не святкують. Стецьків перебиває його й додає, що вони можуть прийти туди по обіді або пізніше:
— Кожен приходить на Майдан тоді, коли хоче. Ми там пройдемося. Погуляємо.
Вони разом виходять надвір. Сідають у свої авто й від"їжджають.
Близько 11-ї на Майдані й далі тупцюють лише з десяток людей.
— У нас на заборах пишут: "Янукович нам не друг, потому что он припух", — розповідає іншим луганчанин Володимир Костянтинович і додає — А в Ющенко я верил и верю!
Він не хоче називати свого прізвища. Каже, що раніше був учителем, але вийшов на пенсію. Щороку приїздить до столиці на річницю революції. Говорить, що буде тут два дні, бо хоче дочекатися першого засідання нової Верховної Ради.
До нього підходить огрядний чоловік у козацькому вбранні, з дорожньою сумкою. Він із Донецька, але говорить чистою українською. Витягує пошарпану табличку з написом "Ющенко — так! Донбасс с тобой". Каже, що святкувати будуть самі, без політиків:
— Люди мерзли на Майдані 2004-го, а Ющенко вже два роки сюди не приходить — сидить і виглядає свого Януковича. Юлька того року взагалі за кордон махнула!
Додає, що якщо Ющенко зрадить людей, то отримає те саме що й Олександр Мороз. Близько 12-ї до групи підходять ще зо двадцять пенсіонерів із помаранчевою символікою. Дві бабусі навіть повплітали жовто-сині стрічки в коси. Одна з них пританцьовує і співає:
— Зінченко — зараза. Це він заставив розігнати першу Верховну Раду.
Пенсіонери дискутують. Одні критикують Ющенка, інші — захищають. До натовпу підходить 67-річна Галина Масненька зі Сквири, що на Київщині. Вона у помаранчевій куртці.
— Я по телевізору побачила, що буде свято на Майдані. Зібралася і приїхала, — говорить.
Тим часом на Софійській площі молоді "нашоукраїнці" проводять свою акцію. Автомобілем підвозять великий сувій. Кажуть, що то бабуся з Донецька за свої гроші сшила національний прапор довжиною у 45, а шириною в 30 м. Тут близько двохсот хлопців і дівчат у помаранчевих накидках. Вони розмотують прапор на всю площу й починають робити ним хвилі. Потім пускають у небо помаранчеві кульки. Дехто з перехожих зупиняється й фотографує все мобільним телефоном.
71-річна киянка Валентина теж зупиняється подивитися.
— Как я могу такой день забыть? — говорить вона. — Я всю революцию выстояла. Но сегодня на Майдан не пойду. Слишком холодно.
2 
35413
Коментарі