Минулої п"ятниці після засідання Ради національної безпеки й оборони сталася бійка між міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком і мером Києва Леонідом Черновецьким. Директор Центру соціальних досліджень "Софія" Андрій Єрмолаєв, 39 років, вважає, що це наслідок їхнього рівня культури й виховання.
Чому таке взагалі можливе в нашій країні?
— Бо нормою стало те, що на фахові посади, зокрема в силових структурах, призначають будівельників, дипломатів й економістів, а не професіоналів. От і працюють ті інституції в режимі корпоративних, бізнесових, управлінських інтересів, а не правоохоронних. Їхні керівники не володіють професійною етикою. Міністр-силовик пояснює хуліганський вчинок тим, що так, мовляв, має вчинити чоловік. А це означає: кожен громадянин може захищати свою честь так само. З другого боку, працівники ДАІ можуть влаштовувати такі розборки водіям. Ось у чому небезпека цього прецеденту для суспільства.
Цей випадок показовий щодо всієї нашої політичної еліти?
— Сам характер стосунків у нашому політикумі нагадує вуличний рівень: за освіченістю, етикою поведінки. Виявляється, у депутатів ставлення до влади і своєї належності до неї таке скептичне, що навіть на засіданні РНБО дозволяють собі штурхати один одного й бити по обличчю.
Звичайно, Черновецький і Луценко ще довго з"ясовуватимуть, хто кого ударив першим. Нам нині важко визначити, в якій послідовності там усе відбувалося. Хай цим займаються слідчі органи. Важливо інше: можна собі лише уявити атмосферу і характер стосунків, якщо це дозволяють собі люди такого високого рівня.
Хто з учасників конфлікту має нести відповідальність?
— Із точки зору кримінального права й можливих порушень прав особистості — обидва. Кожен із них завдав іншому моральної шкоди. Але більші претензії треба висувати все ж таки до міністра. Юрій Луценко, порушивши вимоги своєї посади і заплутавшись у поясненнях щодо права чоловіка захищати гідність, мав би подати у відставку. А потім, довівши свою правоту в суді, боротися за повернення в політику. Так було б достойно. Те ж саме, в принципі, стосується і Леоніда Черновецького.
Чи мали б зреагували на це президент і прем"єр?
— Мене здивувало те, що перші три дні мас-медіа, експерти, політики тлумачили цю ситуацію на свій лад, а президент Віктор Ющенко мовчав. Саме він повинен бути моральним авторитетом у державі. І глава уряду нової демократичної команди, якій належить стати взірцем поведінки і відносин у політикумі, теж мовчала. Саме Ющенко й Тимошенко мали б дати дати сигнал, як до цього треба ставитися суспільству. Їхнє мовчання погіршило ситуацію.
Характер стосунків у нашому політикумі нагадує вуличний рівень
Окрім цього, варто було б з"ясувати, на що саме так зреагував Юрій Луценко. Чи розслідуватимуть цей інцидент? Чи справді були звинувачення з вуст Леоніда Черновецького і чи є вони в протоколі засідання? Які факти доведені? Оскільки за деревами — хто кого вдарив — ми не бачимо лісу. А що ж примусило таких поважних людей забути про гідність, етику й розпочати мордобій? Може, інформація була настільки гострою, що вони намагаються заглушити її бійкою?
Чи можливе щось схоже у європейських країнах?
— Цей випадок унікальний. Звісно, всі живі люди. У законодавчих органах деяких країн бувають і крутіші бійки. Проте важлива реакція на наслідки. І бійка, і штовханина можуть бути — але політики мають нести не лише персональну, а й моральну відповідальність. А Черновецький і Луценко замість того, щоб мужньо залишити політику, починають розповідати байки — хто перший почав і хто кого оббрехав.
Що має статися, щоб такого в нас більше не повторювалося?
— Тут справа в культурі й вихованні. Треба, щоб усі розуміли: найбагатше відкриття останнього сторіччя — не ядерна енергія і не польоти в космос, а гуманістичний вимір життя. Що кожна людина має право на гідність і захист свого внутрішнього світу, на самореалізацію і доведення правоти. А це означає: методи, якими наші предки боролися за владу — кулаком і мечем — давно відійшли в минуле.
Тому це варварство потрібно унеможливити ще на рівні освіти й виховання дітей. Бо коли 40–50-річні мужики виправдовують свої дії належністю до чоловічої статі — вихователям уже робити нічого.
Чи використає цю ситуацію опозиція для того, щоб домогтися відставки Юрія Луценка або виступити зі звинуваченнями на адресу влади?
Це взагалі не питання стосунків влади й опозиції. Не той вимір. Тут інше: з одного боку порушники й хами, з другого — суспільство. І в цьому сенсі важлива реакція усіх: опозиції, нейтральних сил, громадськості, мас-медіа. Бо мова йде про явище, яке стосується кожного, незалежно від політичних уподобань чи наявності партквитка.
Звичайно, і опозиція скаже своє слово. Навряд чи воно відрізнятиметься від того, що нині говорять журналісти або представники громадських організацій. Думаю, буде така сама критична оцінка й щодо міністра, й щодо мера.
6 
35413
Коментарі