"Користі від того депутатства ніякої. Але треба комусь і там бути"

 

Додзвонитися до сільського голови Веселого Кута Тальнівського району Черкащини 50-річного Павла Козаченка вдалося лише ввечері. Череду пас — мобілку на поле не брав, говорить Павло Олександрович. Домовляємося про зустріч наступного дня.

У Веселому Куті 440 виборців. Депутатів у сільраді — 14. На одного припадає 31 виборець.

— На 14 місць у нас 14 кандидатів. Так що боротьба буде нешуточна, — сміється Козаченко.

Павло Олександрович балотується на голову вчетверте. Має конкурента — Михайла Мельниченка.

Під'їжджаємо до великого цегляного будинку. Тут живе депутат сільради, кухар місцевого сільгосппідприємства "Веселий Кут" 38-річна Олена Мусієнко. Готується до завтрашнього храмового свята.

— Минулого разу балотувалася від Блоку Тимошенко. Чому йду в депутати? Ну, точно не трибуну блокувати, — сміється. — Он мої депутатські пільги, — показує руками на город. — Гектар і шість свиней. Моє життя між двома врємєнними відрізками — посадити картоплю і вибрати. На морі ні разу не була.

Депутат Наталія Матюшенко зустрічає нас за прилавком свого сільмагу. Пригадує, найскандальнішим голосування було торік, коли сільрада ділила землі запасу. На них претендували господарство "Веселий Кут" та орендарі з агрофірми "Дронго".

— Я проголосувала за "Веселий Кут". Це ж наше. Воно дає людям роботу, кому треба — допомагає грішми. Хоч у "Дронго" мій кум, до якого ми в гості ходимо. Але дружба дружбою, а служба службою.

Депутат невдоволена своїм бізнесом.

— Що то за бізнес — сміх. За Союзу робила продавцем у магазині, то мала 140 рублів. А зараз ледь хватає, щоб кінці з кінцями звести. Часто у чоловіка беру пенсію розрахуватися з поставщиками.

Коли сільський голова виходить, шепоче на вухо.

— Скажу вам чесно, це мене Олександрович уговорив у депутати йти. Користі від того депутатства ніякої. Але треба ж комусь і там бути.

Учительку молодших класів 49-річну Галину Мельниченко застаємо у дворі. Вона перемелює на м'ясорубку гуску. Біля миски крутяться троє собак і кіт. Трохи далі стоїть алюмінієва каструля з голубцями.

— Завтра треба було приїздити — на храмове свято Параскевії, — сміється. Балотується вчетверте. — Якби йшла від партій, я б висувалася від комуністів. Тоді все-таки життя було. А тепер донька, теж учителька, пішла на біржу, бо в перший клас не прийшло жодного учня.

Перед фотоапаратом махає руками і йде в хату перевдягатися. Один собака встигає з'їсти кілька голубців із каструлі. Пес великий, нагнати його страшно.

За хвилину Галина Василівна виходить.

— Іду в депутати, щоб порядок у селі був. Я ось привчила усіх колег не запізнюватися на сесію. Тепер о 14.00 усі як штик.

Коли у двір заходить Козаченко, жінка знічується:

— Мій, не порадившись, теж висунув свою кандидатуру на сільського голову. Я йому кажу: піди забери бумажки й не ганьбися.

Козаченко всміхається. Йому ніяково, він виходить на вулицю. За хвилину перепиняє ще одного депутата. Михайло Мартинюк їде салатовим китайським скутером. Ногами притримує торбу. Каже, що везе могорич.

— Мартинюк — найзнаменитіша веселокутська фамілія, — каже. — Мій двоюрідній брат Олександр Мартинюк був відомим радянським хокеїстом. У матчі з Польщею закинув вісім шайб. Тоді гриміла спартаківська трійка: Шадрін — Якушев — Мартинюк. Сашків батько вернувся з війни без ноги. Однополчани покликали його до себе в Підмосков'я. Там і лишився.

Михайло симпатизує "Нашій Україні". Найвагомішою депутатською справою життя називає закриття в селі пивного кіоску.

— Там пили й билися цілодобово, — каже. — Того підприємця ми позбавили ліцензії.

Депутат 60-річний Сергій Сніцаренко виходить до нас у тільнику. Каже, закуняв після обіду. За все життя пропустив лише одне засідання сільради.

— Мені саме кілька тонн сіна привезли, а гроза насувалася. Прийшлося відпроситися.

Сніцаренко йде до сільради "робити добрі справи". Раніше висувався від комуністів.

— У селі якщо хто на онко захворіє, то по людях іти просити грошей стісняються. Ідуть у сільраду. А сільрада по селі збирає, хто скільки дасть. Ця біда нікого не минає. Он і для моєї жінки збирали, і для сільського голови Козаченка. Ще складалися грішми, коли виграли тендер і у медамбулаторію поставили пластикові вікна. За програмою ООН дали 50 відсотків суми, райрада ще 45 відсотків, а чотири тисячі зібрали по селі.

Дорогою назад розпитую в Козаченка про хворобу. Каже, що оперували його в Черкасах. На той час мав 2 тис. грн. Решту 20 тис. зібрали односельці.

Павло Олександрович говорить, що на останній сесії сільради сам просив депутатів висуватися на цих виборах знову. Одна жінка відмовилася. Сказала, має й без того клопіт. Довелося шукати їй заміну.

Згодом телефоную альтернативному кандидатові на сільського голову 53-річному Михайлові Мельниченку. Він працює заготівельником молока для Звенигородського комбінату.

— Чого йдете на вибори?

— Так у селі ж проблеми, — зітхає Михайло Олександрович. — Люди в нас поділені на три частини. Між трьома різними господарствами: фермерськими "Фортуна", "Дронго", кооперативом "Веселий Кут". Люди ворогують, родичі скоса дивляться одне на одного. Майновий комплекс колгоспу "Іскра" 1986 року створювали всі. А тепер ту ж олійню, пилораму використовують окремі. Моральна обстановка — складна. Треба частіше сходки села збирати, говорити. Треба свіжі сили у владі.

Річний бюджет Веселокутської сільради 360 тис. грн.

×