16 липня о 21.30 на сходах біля Українського дому близько 200 людей. Переважно молодь. На проекторі вмикають фільм про Карпатську Україну. На імпровізованій кухні 20-річна Христина робить чай двом чоловікам.
— А може, є щось поїсти? — запитує 40-річний Михайло, одягнений у футболку болотяного кольору.
— Була гречка з м'ясом, але вже з'їли. Можу хіба хліба маслом намазати до чаю.
Після фільму дехто розходиться. Лишаються близько 50. Розстеляють на сходах каремати, шукають ковдр.
— А де можна постелити собі? — цікавиться 17-річна Євгенія із Вінницької області у високого хлопця із нашивкою УНСО на рукаві.
— Та де є вільне місце, там і стели. Я — Скрипаль, можеш звертатися. Ти тіки приїхала?
— Ага, — киває дівчина. — Сьогодні мала вступний екзамен у Одесі, але не було білетів на поїзд, то я поїхала сюди. Я вже у вас другий раз. Помните, голубці тиждень назад їли такі маленькі? То ми усьою вулицьою робили для вас.
Цікавлюся у Скрипаля, де можна почистити зуби.
— Через дорогу є платний туалет, — показує на зелений вагончик. — Там є кімната з умивальником. А як там закрито, можна сходити у паб "Лондон". Іногда охоронець може шось казати, але завжди пускає.
23.40. Майже всі розляглися під двома зеленими тентами. Четверо "унсовців" у військовій формі знизу за столиком під гітару співають "Ой там у лузі". Вони всю ніч охороняють табір. Поруч розмовляють двоє хлопців:
— Треба, щоб усі люди набралися свідомості й проголосували за націоналістів на виборах, — говорить 23-річний Вадим із Кам'янця-Подільського на Хмельниччині. Заліз під ковдру, лише очі виглядають.
— Нє, тут треба їх усіх перестріляти, — відповідає Тарас, 19 років, у футболці з написом "Владу не просять. Її беруть!". — Якби вибори могли щось змінити, то їх давно вже заборонили б. Вони туди прийшли через кров і без крові нічого не віддадуть.
00.00. Вимикають генератор. Щоб зробити каву вартовим, 25-річний Назар у помаранчевій куртці йде через дорогу до червоного намету. Там цілодобово продають солодощі, воду, пиво. Домовляється нагріти води.
— Скільки вам хоч платять, хлопці? — питає сонний продавець у ятці.
— А ніскіки. Платили тримачам прапорів, коли тут була купа партій. Тоді, кажуть, Кличко давав 40 гривень за годину. Працювали по 12 годин. Порахуй, скільки грошей. А ми тут за ідею стоїмо, за свої гроші приїхали.
— Ясно, — знизує плечима той. — Я вас підтримую, але не вірю, що буде толк.
О 00.14 табір минають троє росіян.
— О, бэндэры стоят, — каже чоловік років 35.
О 01.00 між карематами проходить 40-річна Мирослава. Вона живе у Німеччині, приїхала до Києва. Дивиться, щоб усі були вкриті. Надворі близько +13°С.
2.45. З боку арки Дружби народів спускається чоловік у джинсових бриджах, в'єтнамках та футболці. Несе букет свіжих квітів.
— Це вам, — протягує букет Мирославі. — Я Олександр з Естонії. Приїхав, аби протестувати з вами. У мене мама українка. Вона мене навчила розмовляти українською. А тут тітка живе.
Олександр щойно з аеропорту, на таксі приїхав до Верховної Ради. Там на клумбі нарвав квітів, тікав від охоронців. Коли його затримали, заговорив французькою, і ті відчепилися.
3.55. Площею проїжджає вантажівка зі сміттям. Через гуркіт спрацьовує сигналізація у сірому позашляховику "тойота". Від сигналу прокидаються двоє дівчат і хлопець. Сирена виє до 5.45.
О 6.00 приходить священик. Оголошують підйом. Три десятки людей виконують гімн України, разом моляться.
2 
35413
Коментарі
1