Збігнев Бжезинський — симпатик України. Колишній помічник президента США Джиммі Картера, експерт із геополітики, він час од часу виступає з досить резонансними заявами й тезами.

Нещодавно у Вашингтоні Бжезинський виступав із промовою на щорічній конференції "Україна на шляху до державотворення". "Україна повинна сказати своєму молодшому братові — Росії, щоб той навчався в неї політичної культури. Я бачу, хтось посміхається: молодший брат? Однак Росія — це справді молодший брат України для тих, хто знає історію. І політично Україна показала свою зрілість та здатність знаходити компроміс, чого Росія ще не продемонструвала", — заявив Бжезинський.

Ми далеко попереду колишньої околиці

Звісно, такі компліменти на адресу твоєї країни дуже приємні. Особливо якщо та внаслідок минулого набула величезних комплексів меншовартості щодо колишньої метрополії, і меншовартість ця залишається не лише в пересічних громадян, а й у політичних лідерів та відомих інтелектуалів. Особливо, якщо подібні думки не так уже й часто почуєш удома. Складається враження, що понад усе у нас бояться якихось радикальних із погляду дня вчорашнього суджень щодо Росії. Чогось такого, що вже надто контрастує з радянсько-імперською тезою про "споконвічну дружбу" українського та російського народів. Досі бояться хоч якось зачепити свого "старшого брата" — який, цілком слушно нагадав Бжезинський, насправді є братом молодшим. Навіть поняття Мала Русь свого часу аж ніяк не означало щось вторинне або ж недорозвинуте. Навпаки. За аналогією зі стародавньою Грецією так називали центр Русі, її серце, а Великою Руссю — всю державу, з околицями і віддаленими територіями включно. Тобто, з частиною сучасної Росії. Уявіть два кола — маленьке всередині більшого. Оце й будуть дві Русі — Мала і Велика. Осередок культури, науки й духовності — й відсталі, віддалені від центру території тогочасної руської держави. Це вже з часом російська імперська пропаганда поставила все з ніг на голову, і вислів Мала Русь, або ж Малоросія,  набув ознак меншовартості й вторинності.

Говорив Бжезинський і про сьогодення. "Кожен із трьох політичних лідерів України має тепер історичний шанс довести, що Україна — не тільки національний успіх, але й країна, що засипає прірву між нею і Заходом. І це провалля — не вина українців. Це наслідок відсутності свободи й незалежності, присутності комунізму стільки десятиліть і підкорення століттями імперській системі. Якщо ви розглянете всі причини цієї прірви, то будете вражені тим, що вона така маленька. І близький той день, коли Україна стане повноправним учасником європейського простору".

Це теж правда. Українці мають усвідомлювати не лише своє історичну першість щодо Росії, а й перевагу сьогоднішню. І це не буде перебільшенням чи пустопорожнім вихвалянням. Як і тоді, ми нині далеко попереду своєї колишньої відсталої околиці. І відстань ця більшатиме. Бо хай і дуже ще недосконала, але демократична Україна йде в напрямку сучасної цивілізації — тоді як Росія впевнено рухається назад. Важливо, щоб про все це більше говорили й усвідомлювали не лише у Вашингтоні, а й у Києві.

×