Тема перемовин рухається хвилями. Іноді схожа на вкид, іноді інспірована під інше питання. Пункти відправки ймовірного пошуку компромісів у війні також різні. Не лише з Вашингтона чи Москви, а й з базою в Україні.
Останнім часом ймовірність перемовин знову активно обговорюють експерти. Нові оцінки та прогнози породила пропозиція Віталія Кличка про проведення відповідного референдуму та заява Володимира Зеленського про те, що Україна спробує закінчити гарячу фазу війни з Російською Федерацією до кінця 2024 року. План її завершення буде готовий у відповідні терміни. Наразі мова про кінець листопада поточного року.
Темні залаштунки
Президент також зазначив, що завершення гарячої фази війни залежить від України, а план цього має бути синхронізований з партнерами. І тут буде потрібне їхнє бажання. Зеленський сподівається, що країни-союзниці тиснутимуть на РФ, щоб агресор шукав шляхи до миру.
"Це не означає, що потрібно відвоювати силою усі території. Я вважаю, що сила дипломатії може допомогти. Так, треба бути сильними на полі бою, бажано не відступати, бажано стояти, а ще бажаніше провести якісь кроки, які послаблять Росію. Це дасть сильніші позиції за столом перемовин", — вважає Володимир Зеленський.
Слід зазначити, що в розлогих інтервʼю іноземним ЗМІ президент Зеленський доволі специфічно думає і оцінює поточну ситуацію та розвиток майбутніх подій. Ще пів року тому, після ліквідації Генштабу Залужного, він вимагав від Сирського наступати. Де можна і навіть де неможливо.
Зубами триматись за Кринки із неясною оперативно-тактичною метою, чіплятись за лісосмуги й руїни Часового Яру та вщент зруйновані квартали Вовчанська.
Притому, що українська армія поволі зсувається, витісняється до адміністративних кордонів Донецької й Луганської областей. І є небезпека, що таку тактику застосує Герасимов і в Запорізькій та Херсонській областях.
На цьому наполягає Путін у відповіді на заклики Зеленського почати мирний трек. Президент України твердо тримається лінії абсолютної більшості українців – не торгувати територіальними поступками з агресором.
Тим більше, що це виключне конституційне право українського народу. Водночас, експерти з різних країн переконують нас, що іншого способу досягнути навіть якогось ефемерного компромісу з Кремлем – просто не існує.
Важливо, що останнім часом тональність глави держави й напрямок його енергії змінились, і ці зміни посилюються.
По-перше, наш президент усе частіше говорить про кумулятивний ефект втрат на війні, як людських, так і матеріальних.
По-друге, він шукає можливості почати дискусію, чи то з українством, чи то із союзниками, щодо можливості завершення війни якимись успіхами на фронті у відвойовуванні частини окупованих територій, а решту – завершити сильною дипломатією. Тобто, силою союзників. Санкційною, політичною і цивілізаційною.
По-третє, президент планує завершити гарячу фазу війни ще в цьому році, не маючи чарівної палички. Це може виглядати як спроба відвернути увагу виборців від невдач на фронті, так і феноменом темних залаштунків. Іншими словами, іде постійне "простукування" позиції Путіна щодо принципової межі компромісу, від якої він ніколи не відступить.
Тиск перемовинами
Фоном усіх цих обговорень, сценаріїв, варіантів майорить питання: як реагувати Україні на всі можливі зовнішні тиски? І як це корелюється із громадською думкою українців. Адже всі соціологічні опитування показують, що українське суспільство проти здачі будь-яких позицій, відмови від територій, поступок у суверенітеті і т.д. І головне спрямування тут не на президента Володимира Зеленського, мовляв, він не піде проти громадської думки, а на громадську думку українців, щоби більше схилити її у бік перемовин.
От знову прозвучала оновлена пропозиція КНР про те, що Пекін може виступити посередником між Києвом і Москвою та навіть провести цю зустріч. А президент Фінляндії Александар Стубб наполягає, що вже час для початку мирних переговорів між Україною та Росією. І так можна продемонструвати ще десяток подібних свіжих пропозицій від лідерів різних держав.
Важливо, що не всі до кінця розуміють наскільки громадська думка в Україні є пластичною, принаймні, в цьому питанні. На скільки вона може піддатись загальному тиску на кшталт: доки може йти ця війна і доки можуть гинути люди, давайте шукати вихід і хоча б почнемо якийсь процес. Наприклад, припинення вогню.
Водночас, ми розуміємо, що з боку Москви спроба підштовхнути Україну до перемовин, розмови про територіальні поступки - це маніпуляція. Насправді Путіна мало хвилюють окремі території – він прагне знищити нашу державність.
А з боку чималої кількості міжнародних порадників проглядається спроба вирішити свої проблеми за рахунок України.
Однак розібратись чого тут найбільше, ми зможемо лише з часом.
І як би це не сприймалось, але суспільна думка українців з приводу поступок чи не поступок окупованих територій не має великого політичного значення, оскільки ми не можемо поступитись тим, що ми не контролюємо. Можна віддати те, що в тебе є. А якщо його немає, то як ти можеш це віддати? Тому подібні тези, вкладені в соціологію щодо подальшого сприйняття українцями війни та її закінчення, можна сприймати як хибні.
Тим більше, що, з іншого боку, насправді Росія абсолютно не збирається віддавати бодай один кілометр окупованої нашої території.
Операція – дестабілізація
Якщо сьогоднішні закиди Москви про можливість перемовин сприймати як спробу дестабілізувати українське суспільство, то це означає про її перехід до наступного розділу подібного плану.
Ще до повномасштабної війни були пастки, в котрі Путін заманював президента Зеленського та главу його Офіса Єрмака за допомогою етнічного українця Козака, котрий представляв РФ на переговорах у Мінську. І кожна така пастка мала на меті емоційно, до стану безпорадності розгойдати українське суспільство. Нагадаємо, першою пропозицією Козака, яку він озвучив Єрмаку, було створити спільну громадську раду з представників України, ДНР та ЛНР. Наші мало не погодились. Аж тут західні партнери сказали, що таким чином Україна визнає ці квазіутворення. На Банковій зібрались активісти. Тоді ж президент Володимир Зеленський, дуже чутливий до соціології та настроїв мас, відмовився від пропозиції Кремля. Там про цю свою ідею громадської ради одразу ж "забули". Але перед цим Путін заявив, що "Зеленський злякався своїх націоналістів".
Окрім цієї спроби затягнути в пастку було ще декілька, котрі пропонувались на Мінських перемовинах. Усі вони не спрацювали.
Москва дорікає нелегітимністю
Що ж маємо на сьогоднішній день? Армія РФ, на жаль для України, поволі та все ж просувається на Донбасі. Але це зовсім не те, що потрібно Путіну. І він переходить до наступного етапу дестабілізації: руйнування інфраструктури, деморалізації суспільства, вкидання теми перемовин. Вона лягає, знаходить свої місця серед людей. Особливо в тій частині суспільства, котра хоче перемовин, але так, щоб нам подобалось. Але такого у війні не буває.
Тим часом, у Кремлі не виключають ймовірність переговорів з Києвом щодо припинення війни. Водночас окупанти висувають Україні певні умови для початку цього процесу.
Про це росЗМІ повідомив прессекретар російського диктатора Володимира Путіна Дмитро Пєсков.
"Питання не просте. З юридичного погляду ця проблема стоїть на порядку денному, але з практичного погляду ми відкриті до досягнення поставлених цілей шляхом переговорів, тому тут можливі різні варіанти", — маніпулятивно заявив Пєсков.
Очікувано, речник Кремля поставив під сумнів легітимність чинного президента України Володимира Зеленського. Саме це, за версією країни-агресорки, є одною з перешкод на шляху до переговорів. При цьому, у Кремлі допускають переговори з Україною за правління Володимира Зеленського, але знову "за певних умов".
"Крім загальної проблеми з легітимністю, є ще проблема з фактичною законодавчою забороною будь-яких контактів і переговорів з російською стороною, всі ці заборони діють", — заявив Пєсков.
Він наголосив, що є ще багато чого уточнити й потрібно почути деякі пояснення. Пєсков вкотре заявив, що Москва готова до переговорів, а питання залишаються за українською владою.
"Росія взагалі відкрита до переговорного процесу, але спочатку потрібно зрозуміти, наскільки готова Україна, уряд країни, українська сторона", — додав Пєсков.
Наші проколи
У війні Росії проти України як українцями, так і їхніми союзниками перебільшується значення Збройних сил для цивільної життєдіяльності та життєздатності держави. Тобто Збройні сили мають величезне значення на першому етапі війни, якщо війна не довготривала. А на наступному, й про це, до речі, говорив генерал Залужний, виступаючи в Лондоні вже в ролі посла, має велике значення згуртованість нації та правильна організація життя в суспільстві. Соціального та економічного. Бо історія воєн свідчить: часто так було - армія утримує фронт, твердо стоїть на позиціях, а країна розпадається зсередини. І солдати з фронту повертаються в деморалізовану країну. Тому - то, вбачається, тема перемовин використовується Путіним для того, щоби розбалансувати, роз'єднати українське суспільство. Це не історія перемовин. І це не історія віджиму територій.
Адже перемогти у війні можна по-різному. Можна, - захоплюючи міста й села, а можна, - підштовхуючи до занепаду суспільство країни, котру прагнеш захопити. Де люди прагнучи, щоб уже не було нічого, намагаються жити поза цією страшною війною, яку не переживала жодна країна світу. І при цьому соціологія може бути дуже хорошою. Адже ми побачили, що під час війни є вірогідність формування соціології на показ, яка не має нічого спільного з реальним настроєм суспільства. І це не про штучне підкручування відсотків на користь замовника, що було в довоєнний час. Це про те, що в одній особі паралельно мирно вживаються декілька варіантів позиціонування себе: те, що опитуваний каже соціологу – це одне; те, що він говорить знайомим і родичам - інше та те, що він насправді думає сам - істина.
Однак, навряд чи Москві вдасться добитись ефекту дестабілізації українського суспільства, бо вона так і не зрозуміла глибинну суть українців. Навіть якщо у нас різні погляди, скажімо, щодо мовного питання, ми всі хочемо бути в одному українському човні й усі політичні розбіжності про модель нашої держави вирішувати всередині між собою без сторонніх порадників та диригентів.
Отже, сподіваємось, що справді уже в цьому році ми побачимо – тези про ймовірність перемовин - це чергова словесна гра, чи щире бажання світу спинити цю трагедію століття.
3 
1
Коментарі