59-річна Йолана Чересленко з Малого Раківця Іршавського району на Закарпатті повернулася до рідного села вісім років тому.
— Будинок у Карбівці продала, гроші поділила між трьома старшими доньками, а молодшу Людмилу із собою взяла. Оселилася у батьковій хаті, яка декілька років пустувала. Батько та мачуха померли, а їхній син Михайло поїхав жити до дружини на Східну Україну, — розповідає Йолана Антонівна. Із жінкою розмовляємо в хаті її двоюрідної сестри Ганни. Чересленко мешкає за 4 км від центру села, у присілку Плитянки. — Помалу почала призбирувати гроші, обладила одну кімнатку, провела газ. Є де спати, можна зварити їсти, в хижі тепло. Мала дві кози, було своє молоко, та мусіла їх продати, бо надовго від хати відлучитися не могла.
Жінка отримує інвалідну пенсію, трохи більш півтисячі гривень. У селі наймається до односельців копати городи. Зароблене витрачає на продукти. Частину грошей заощаджує для подарунків дітям та онукам. Їх у Йолани по четверо.
Чоловіка Володимира Чересленка жінка зустріла в селі Карбівка Добровеличківського району на Кіровоградщині. Поїхала туди по закінченні восьмирічки полоти цукрові буряки.
Вона приворожила Володю і мені зілля підлила
— Володя працював трактористом у колгоспі. Казав, що не може без мене. Весілля відгуляли за кілька місяців. Жили з його батьками. Свекруха хворіла, а свекор працював ковалем. Усі хатні роботи лягли на мої плечі. Хоча я і була худою, але давала всьому ради, — мне в руках окуляри. — Останні роки вже не життя було з чоловіком, а пекло. Володя зраджував мені з кумою. Ми з Лізою родом з одного села. Вона старша за мене на три роки, раніше вийшла заміж у Карбівку. Чоловік докоряв мені, що не так одягаюся, придирався до всяких дрібниць. Загордився, бо його підвищили в роботі до інженера. А чим вона була кращою? Та нічим — проста доярка. Але приворожила Володю і мені підлила якогось зілля, аби в мене були проблеми. У 1974-му, за два місяці після народження третьої доньки, я захворіла. Перенесла операцію по жіночому, лікарі сказали, що без ускладнень. Почувалася добре. Чоловік із кумою принесли мені борщу. Я поїла — й почала співати. Не розуміла, що роблю і кажу. Відвезли мене до психіатричної лікарні, де лікували з півроку. Сильно схудла, пішла в монастир, щоби монахи читали наді мною молитви. Терпіла заради дітей до 1986-го й подала на розвод. Ліза стала жити в нашій хаті з Володею та моїми дітьми. Доньки сказали, що відрікаються від мене. Я купила окрему хату.
За рік Йолана народила четверту доньку.
— Довго не зізнавалася дитині, хто є її батьком. Казала Люді, що ніколи його більше не бачила. Лише коли дочка стала дорослою, сказала, що то мій колишній чоловік Володя. Хоч ми були розлучені, але він приходив до мене.
Йолана працювала у школі прибиральницею, потім влаштувалася кухаркою.
— Ставила доньку на ноги сама. Намагалася все зробити, аби Люда не була гірше одягнута, як її ровесниці. Донька сама вивчилася на кухаря у Виноградові, але стояти за плитою не схотіла — пішла на швейну фабрику. Хто попробував города, в село повертатися не схоче.
1949, 29 травня — Йолана Дорчинець народилася в с. Малий Раковець Іршавського р-ну на Закарпатті
1967 — у селі Карбівка Добровеличківського р-ну Кіровоградщини познайомилася із трактористом Володимиром Чересленком; 28 жовтня — вийшла заміж
1968 — народила доньку Ірину; за 4 роки на світ з"явилася Світлана
1974 — народила доньку Галину, захворіла, після операції півроку лікувалася у психіатричній лікарні
1986 — розлучилася, за рік народила доньку Людмилу від колишнього чоловіка
2000 — повернулася до рідного села
8 
35413
Коментарі