Борис Синюк, 49 років, привів до ладу поховання українців у Бакуріані, що в Грузії. Українець живе в Тбілісі з дружиною-стоматологом 40-річною Ірмою та донькою Ніною, 13 років.
У кафе "Ірмені" Борис замовляє чорний чай із лимоном. З папки дістає молочний шоколад із горіхами. Каже, що невдовзі має заїхати додому за донькою. Ніна названа на честь матері Бориса, збирається з класом на дитячу виставу в театр імені Шота Руставелі.
У вікні видно білі "жигулі" Синюка. Машина стара, але для поганих грузинських доріг підходяща. Авто виділила амбасада України, коли Борис 1990-го працював радником посла Анатолія Касьяненка. Згодом "жигулі" списали через застарілість.
Розповідає, що професійно займався авторалі, у 1978 та 1981 роках був призером спартакіад. Перепрошує, що розмовляє російською. Запевняє, вміє й по-українськи, але невпевнено. Шкодує, що в грузинському паспорті не вказують національність. За часів СРСР Синюка записали як росіянина, а він себе таким не відчуває. Каже, грузинське законодавство дозволяє мати подвійне з Україною громадянство, але Україна — забороняє.
— Я з роду чорноморських козаків, — пояснює. — Мій дід Іван Антипович, інженер за освітою, був отаманом Геленджика. 1918-го комуністи вислали його в Сибір. Там народився мій батько. 1928 року дідові з сім"єю дозволили перебратися до Грузії. Батько розповідав, що дід не хотів лишатися в СРСР, сподівався перейти через кордон до Туреччини. Але не ризикнув, залишився в Тбілісі. Працював виконробом, будував мости.
Мати Бориса — Ніна Козачіна, родом із Дніпропетровська. 1934-го разом з батьками сховалися в Грузії від Голодомору. У Тбілісі вивчилась на лікаря, організувала першу в місті швидку допомогу.
А живуть там люди з прізвищами Шевченко, Мартиненко, Набока
— Уже 20 років її немає, — розповідає Синюк. — А батько Олександр, хоч і має 84 роки, ще козакує. Має раритетну білу "волгу", 1966 року, доглядає за нею, як наші діди за кіньми. Не слухається мене. Прошу його не сідати за кермо, та все марно.
Перехиляється через стіл, змовницьки підморгує:
— Україну й Грузію об"єднують не тільки революція троянд і помаранчів. У нас і страви схожі: м"ясо, салати, голубці. Вареники по-грузинському — хінгані.
Синюк відшукав у держфонді Грузії документи, які засвідчують, що 1919-го в Тбілісі, Батумі й Поті працювала дипломатична місія УНР. Домігся, аби на честь цього в Тбілісі встановили дошку з тризубом.
Дружина, Ірма Давіташвілі, не поділяє його ентузіазму. Каже, краще заробляв би гроші, ніж копався в минулому.
У Тбіліському аграрному університеті Синюк викладає екологію та гігієну. За місць заробляє $60, це на $10 менше, ніж пенсія його батька. Мізер отримує й 56-річна сестра, медик Олена, яка працює в державній лікарні.
Дістає з папки фотокартку встановленої в Тбілісі дошки. Розповідає, що українці в Грузії з"явилися задовго до 1919 року.
— 1853-го їх надурив російський цар. Закликав рушати на Кавказ, обіцяв землю, гроші, худобу. 200 сімей із Полтавщини та Черкащини позапрягали воли й рушили через Кубань та Абхазію до Грузії. Там їх закинули в ліси, в Боржомі та Бакуріані, де на верхівках гір вічний сніг. Обіцяної худоби козаки не дочекалися, але й назад до України їх не відпускали. У перший рік померло 150 людей. А ті, що вижили, облаштували гірські села і вперше виростили в Грузії картоплю.
Зазначає, що в багатьох гірських селах збереглися українські назви — Малинівка, Графівка. А живуть там люди з прізвищами Шевченко, Мартиненко, Набока.
— Узимку 2006-го відвідував сім"ю Маротиненків у Бакуріані. Вони показали українське кладовище, розміром 100 на 200 метрів, — продовжує. — Ми облаштували його, знайшли ковалів, які зробили ворота в козачому стилі. На Тройцю цвинтар освятив місцевий священик отець Серафим.
У чоловіка дзвонить телефон. Він каже, що це дружина.
— Знав Ірму з дитинства. Наші двори були поряд. Ми з батьками часто гостювали в них, а вони — в нас. Називав її "кучерява мала". Після школи Ірма поїхала навчатися до Ленінградського медінституту. Три роки виконував її забаганки, аж доки погодилася стати моєю дружиною. Разом ми 16 років.
1958, 26 квітня — Борис Синюк народився в Тбілісі в сім"ї лікарки й технолога хімічної промисловості
1975 — вступив до Тбіліського сільгоспінституту
1981 — призер чемпіонату Грузії з авторалі
1988 — захистив докторську дисертацію
1989 — викладач екології в Тбіліському аграрному університеті
1991 — одружився зі стоматологом Ірмою Давіташвілі
1994 — народилася донька Ніна
2003 — очолив союз "Дніпро" української громади в Грузії
2 
35413
Коментарі