"За роботу дав п'ять тисяч гривень. Спитав, чи достатньо"

 

— Перший годинник розібрав у 5 років. Батько ремонтував їх удома. Коли побачив, як я розколупую вже полагоджений, дав мені прочуханки. Але після того випадку почав навчати, — розповідає вінничанин 43-річний Артем КИРИЛЮК. Він 26 років ремонтує годинники.

Останні півтора року Артем Кирилюк живе в Гайсині на Вінниччині. Орендує невелике приміщення в місцевому будинку побуту.

— Сюди мене запросив приятель, — продовжує. — Каже: "Переїжджай із сім'єю, бо в місті вже три роки немає годинникового майстра". Тут переважно здають у ремонт радянські механічні годинники і старі будильники. У Він­ниці ж ремонтував дорогі прилади. Якось циганський барон приніс великий золотий "Ролекс", оздоблений діамантами. Усі майстри відмовилися ремонтувати. Я теж боявся подряпати корпус, але взявся. Швидко справився. Власник виявився не скупий. За роботу дав 5 тисяч гривень. Спитав, чи достатньо.

Декілька років тому Кирилюка запрошували на роботу на завод із виготовлення годинників на Мальту. Пропонували посаду керівника цеху. Відмовився.

— На батьківщині краще. Навіть у такому невеликому містечку трапляються цікаві замовлення, — Артем підходить до 2-метрового підлогового годинника. — Це — сучасний німецький, зроблений під старовину. Такий може коштувати до 250 тисяч гривень. Його власник займається антикваріатом, має магазини в Одесі та Києві. Щоб відремонтувати цей годинник, об'їздив багато майстерень. Ніхто не хотів братися. Бо вважають, що годинники з боєм мають найскладніший механізм. А я відремонтував.

Артемові Кирилюку здають у ремонт і на реставрацію годинники з усієї України. Мав клієнтів із Німеччини й Італії.

— Якщо всюди відмовляють у ремонті, то я візьмуся. Для мене це спортивний інтерес. Не виходить одразу виточити якусь деталь, то можу просидіти над нею усю ніч. Мучитимуся місяць-два, але доведу діло до кінця. Відчуваю блаженство, коли годинник починає працювати.

Нещодавно йому привезли на реставрацію швейцарський кишеньковий срібний жіночий годинник 1899 року.

— У ті часи заможні дами носили такі годинники на шатлені (ланцюжок із затискачем. — ГПУ). Зараз їхня вартість може сягати 60 тисяч гривень. Годинник був у жахливому стані — ні стрілок, ні циферблата. Але в мене є ціла шухляда "донорів", тому зумів його оживити.

Артем Кирилюк має із десяток власних наручних годинників. Серед улюблених німецький фірми "Цепелін".

— Вірю, що в кожного годинника є душа, і я з нею працюю. Удома всі годинники повинні працювати. Якщо зупиняється — це погана прикмета.

Дружина Артема Кирилюка 41-річна Олена шиє на замовлення шкіряні ремені. З чоловіком виховують її сина від першого шлюбу Василя, 17 років. Він теж вчиться ремонтувати годинники.

— Це ремесло передається у спадок, бо в Україні на годинникарів ніде не вчать, — говорить Артем Кирилюк. — Мене вчив мій батько. Під час служби в армії ремонтував годинники всім військовим. Сидів у каптерці й тільки цим займався. Роботи було повно. З армії повернувся на машині "Ауді 200".

15 годинників збирав за 40 хвилин

Деякий час 43-річний Артем Кирилюк працював на вінницькому заводі "Годинь", де збирали годинники зі швейцарським механізмом. Поєднував це із роботою у власній майстерні.

— На завод приходив за необхідності, — говорить Кирилюк. — Керівництво не могло визначитися з обсягом робіт. Мій попередник за тиждень збирав 15 годинників. Я ж із цією кількість упорався за 40 хвилин. Усі були в шоці, бо повірити ніяк не могли.

×