31-річна Людмила Кулиніч із Києва у жовтні розлучилася з однолітком Юрієм. Він півроку воював під Донецьком.
— Малого никак не могла уложить. Не спит днем в последнее время, а мама не хочет с ним оставаться. Очень активный, — каже Людмила.
Зустрічаємося біля столичного метро Нивки. Людмила запізнюється на півгодини. Має родимку на правій щоці. На руках синці.
— Малий в 10 місяців почав кусатися, — пояснює. — Юра повернувся на АТО. Грошей не передає, дитиною не цікавиться. Ми нормально жили. В мене є квартира, що від бабці дісталася. Чоловікові батьки помогли з меблями. Я продавала книжки, Юра мав невеличку майстерню з ремонту побутової техніки.
Все почалося торік з Майдану, — продовжує. — Днював і ночував там. Вдома почали сваритися. Я була в положенні, вагітність проходила важко. Іноді з ліжка не могла встати. Просила лишитися вдома. Його на Майдан, як магнітом, тягнуло. Щоранку ходив туди замість роботи. Грошей не вистачало. Коли мене поклали в лікарню, позичила в мами пенсію, щоб купити ліки.
Потім Юра для мене організував скриньку на збір коштів. Люди, які приходили на Майдан, збирали мені гроші. Він то все сфотографував і надіслав мені. Сильно посварилися тоді. Як так можна? Здоровий чоловік б'є байдики, а мені люди гроші подають. Коли повернулася з лікарні, зібрала його речі й виставила за поріг. Провідував мене раз на тиждень, приносив фрукти і м'ясо.
— Я сама тоді підтримувала революцію й у вихідні допомагала волонтерам готувати обіди, — згадує Людмила. — Але чоловік проміняв сім'ю на Майдан. У січні народила Льову. Тоді якраз почалися заворушення і стрілянина. Пам'ятаю, як Юра прибіг під пологовий. Просив у мене пробачення, коли сина побачив, розплакався. Клявся, що зміниться, житиме для нас. З пологового пішли разом. До квітня жили добре. Юра не перестав ходити на Майдан, але повернувся до роботи, почав виконувати замовлення, вночі вставав до малого. Коли почали набирати добровольців на АТО, заявив, що теж піде.
На телефоні показує світлину чоловіка у військовій формі.
— Тоді востаннє сфотографувала його людиною, — говорить. — Юра змінився після бою під Слов'янськом. Розказував, як там людей убивають, як квартири грабують, жінок ґвалтують. Страшно таке слухати. З'явився солдафонський жаргон, лаявся після кожного слова. З війни Юра вернувся агресивним, кричав на мене і на дитину. Стала не там — кричить, невчасно попрала рубашку — кричить. А коли він захотів сексу, а малий проснувся і заплакав, ударив його.
Спочатку завела чоловіка до психолога, — додає. — Але він на курс лікування не погодився, а на розлучення дав згоду без проблем. За місяць нас розлучили. Вважаю, що всім військовим треба психологічна допомога. Звідти вони повертаються жорстокими. У подружки та ж ситуація. Чоловік прийшов у відпустку з АТО злим на весь світ.
— Це Людка придумує, сама вона больна. Син її захищає, а вона наговорює на нього, — розповідає телефоном свекруха 69-річна Галина Михайлівна. — Юра завжди був з характером. Якщо приймає якесь рішення, все доводить до кінця. Да, трохи жорсткішим став після бойових дій, але те, що переживає там, не може пройти без сліду. Вчора дзвонив, казав, лежать в окопах у воді, бо зверху дощ поливає. Холодно, мокро. Кілька днів температура тримається, але пост не покидає.
Додзвонитися до Юрія не вдалося.
— Телефон вмикає раз на день, щоб мені подзвонити, — пояснює мати. — Тримає вимкненим, щоб не розряджався.
3 
1
Коментарі
2