"З усіх звьозд я тільки з Ярмольником подружився"

 

Полтавець 61-річний Аркадій Кесельман лагодив черевики акторці Кларі Лучко, гумористові Геннадію Хазанову, співакові Йосипу Кобзону.

— Усі вони бували в Полтаві на гастролях, — розповідає Аркадій Семенович. — Раз чую, у вікно майстерні хтось стукає. Глянув, а там Кобзон простягає мені рвані туфлі. Таким високим показався, солідним. Каже: "Зроби, пожалуйста, до завтра, хочу в них на сцену вийти. Це ж у мене самі любимі". І так він самоувєрєнно держався, що я поняв — лучше помогти.

Аркадій Семенович 30 років ремонтує взуття. Він невисокого зросту, одягнений у стару теплу сорочку і сині потерті джинси. Спілкуємося в майстерні — невеликому залізному кіоску біля полтавського стадіону "Ворскла". Зовні на ньому намальована карнавальна маска та червоні українські черевики.

— Туфлями Кобзон за проволку зачепився, — майстер ставить біля себе попільничку і з жерстяної банки, підкурює цигарку. — Я хоч і промучився з ними, та зшив на совість. Прийшов забирати, хвилин 5 взуття у руках вертів, брак шукав. А потом улибатися почав. Я і собі вздохнув з облєгчєнієм. А Кобзон по карманам піджака зашарудів. Дістає оттуда два жмакані білети, простягає мені: "Бери жінку і приходьте на концерт". Мені так ще лучше було. Гроші в нього все одно не взяв би.

Найбільше зіркових клієнтів мав, коли тримав взуттєву майстерню в готелі "Київ". Там селилися ті, хто приїжджав до Полтави на гастролі. Переїхав до вагончика, коли в готелі подорожчала оренда. Хазанов заходив. Він акуратний. Туфельки в кульочку дасть, пил зі стільця тряпочкою зітре і сидить, розпитує мене про полтавську погоду. Такий серйозний завжди, жодного анекдоту не розкаже. З усіх звьозд я тільки з актором Льонєю Ярмольником подружився. Він простий чоловік, мене в гості в Москву звав. Я приїжджав, дзвонив йому і ми встрічалися.

Постійно в Аркадія Семеновича ремонтував взуття колишній полтавський мер Анатолій Кукоба. Він помер торік.

— Гарний чолов'яга був Анатолій Тихонович. Помню, сижу я в будці, тут він заходить. Показує на взуті чорні туфлі, а в них відпала підошва. Запитав, чи зможу щось із ними зробити. Я кивнув. Кукоба прямо в будці знімає туфлі. У білих носках іде до своєї машини на другу частину вулиці. Вечором приїхав, одів зроблене взуття і давай анекдоти про даїшників розказувати. Отак посміємся 5 хвилин, і він іде. Потім каждий раз, як проїжджав біля моєї будки — сигналив.

Кілька хвилин порпається у старій шафі. Дістає чорний каблук від жіночого чобота.

— Я першим у місті був, хто каблуки не міняв, а реставрував. Варю їх потоком гарячого воздуха. Люди знали про те, того і шли до мене. Крім зірок, ще й іностранці заходили. Помню, при Союзі хотіли зі мною доларами розплатитися. А в мене очі по 5 копійок. Жестами показую, щоб валюту убрали. Слава Богу, ніхто не побачив. А то б загребли і не спитали, як звати.

У майстра дзвонить мобільний. Хвилину говорить по телефону.

— Це Лєна, жінка моя. Дзвонила розпитатися, як мені працюється. Вона з дочкою Олею ветеринарні врачі. Із сапожників у сім'ї тільки я. Ото як навчив мене в молодості дядько взуття ремонтувать, так цим і живу.

×