Володимир Скрипнюк зважує людей і рятується від депресїі

 

62-річний Володимир Скрипнюк мешкає в Хмельницькому. Вже шість років чоловік у самому центрі міста зважує людей, перевіряє силу рук і вимірює настрій.

— У 2002 році у мене була депресія, — каже Володимир. — Мусив лічитися в психлікарні. Після виписки дали третю групу інвалідності. Вдома всидіти не міг, потрібно було щось робити. Побачив, як на вулиці зважували людей. Вирішив собі спробувати.

Чоловік придбав механічну вагу за 30 грн. Вибрав місце в центрі міста.

— Спочатку працював не більше 30 хвилин на день, — продовжує Скрипнюк. — Більше не міг. Общєніє з людьми втомлювало і дратувало. В кишені постоянно носив таблетки.

До ваги підходять двоє хлопців. Володимир хутенько піднімається з розкладного стільчика.

— Проверяем вес, молодые люди, — гукає. — 67 килограммов. Два килограмма отнимаем на одежду. О, молодой человек, да вы входите в европейский стандарт!

Приятелеві клієнта Володимир теж пропонує зважитися. Той відмовляється. Не хоче вимірювати й настрій. Для цього треба прикласти великий палець до схожого на лінійку приладу. За кілька секунд на місці відбитка з"являється колір. Чорний або синій —  поганий, а зелений — гарний настрій.

Донька Тетяна зі мною не общається, а я за неї душу готовий віддати

— Ну, тогда измеряй силу рук, — не здається чоловік. — На, держи! — дає хлопцеві до рук експандер зі стрілкою. — Молодец, а теперь на вторую руку. Сильный парень.

За послуги Володимир бере з хлопців по гривні.

— Я тут стою не заради грошей, — пояснює Скрипнюк. — За день  маю не більше 30 гривень. Мені потрібне общєніє. Я без цього не можу. Общєніє повернуло мене до життя.

У Володимира Скрипнюка пенсія 550 грн. Чоловік хотів установити намет, де гадав би на монетках.

— Два роки тому оформився на приватного підприємця, — згадує Володимир. — Пішов до адміністрації торгівельного центру. Цей п"ятачок — їхня територія. Мене там усі знають. Дозволили. А в налоговій податків нарахували 200 гривень на місяць і ще за місце. То що, я буду працювати тільки на них?

Із першою дружиною Скрипнюк не спілкується.

— Прожили ми 11 років, — розповідає Володимир. – Стільки залила за шкіру сала. Донька Тетяна зі мною не общається, а я за неї душу готовий віддати. Живе з чоловіком у Челябінську в Росії. Навіть не знаю, як онучку звати. А з сином Сашком від другого брака в мене гарні стосунки. Є трирічний внук Женя, живуть у Хмельницькому.

Володимир Скрипнюк любить пісні Висоцького, класичну та інструментальну музику. Має вдома 300 касет. Вважає свою колекцію унікальною. Побоюється, що можуть викрасти.

— Нещодавно підійшов хлопець, — згадує. — Просив дістати наркотики. Казав, що недавно вийшов із тюрми. Я таким не занімаюся. Ось мій наркотик.

Чоловік дістає пачку сигарет, закурює. Додає, що може випити ще сто грам.

1946, 25 лютого — Володимир Скрипнюк народився в Хмельницькому
1968 — одружився
1967 — вступив до Челябінського політехнічного інституту
1970 — народилася донька Тетяна
1979 — одружився вдруге
1980 — народився син Олександр
2002, червень – почав зважувати людей

×