Владу Цвєтаєву платили по три тисячі доларів за пісню

39-річний співак Влад Цвєтаєв схожий на російську письменницю Марину Цвєтаєву.

— Це моя прабабуся, точніше — пратітка. Через її прізвище мене взяли до Москви на роботу. Хоча вірші її мені не подобаються. Я сам не гірше пишу, — каже за столиком у японському ресторані "Танукі" у центрі Києва.

Справжнє прізвище Цвєтаєва — Цвітухін.

— Оце прапрадід Іван, — посеред столу ставить попільничку. — У нього була донька Марина, — відсовує ліворуч пачку сигарет, — і син Андрій, мій прадід, — клацає запальничкою. — Марина любила молодшого брата. У 1930-х емігрувала з донькою та чоловіком до Німеччини, і цим підставила свою родину. Цвєтаєвих оголосили ворогами народу. Андрія кинули у в"язницю. Його син Олександр — мій дід. Я його ніколи не бачив, він рано помер від хвороби. Моя мама Лідія Миколаївна зберігає два листи Марини до брата Андрія. У них Цвєтаєва благає Андрія зберегти родину, радить змінити прізвище. Дружина прадіда, щоби врятувати свого сина, так і вчинила. Дід Цвітухін вижив. А я взяв собі сценічний псевдонім Цвєтаєв, бо він краще звучить.

Професійно співає три роки. Зняв два кліпи, восени випускає альбом.

— Я військовий льотчик, закінчив вище училище у Воронежі, — каже поважно. — Військовим хотів бути ще з третього класу, у дев"ятому однокласниці навіть подарували офіцерські погони. В училищі у звільнення ходили на танці з дівчатами з медичного і педагогічного інститутів. Галина вчилася на педіатра. Ми рік зустрічалися й одружилися на мій 22-й день народження. Донька Христина народилася у день мого випускного. Тоді всі військові поспішали одружуватися, бо офіцерам одразу давали квартиру, 6-7 тисяч рублів зарплати, безкоштовні путівки на найкращі курорти, продовольчий пайок. На місяць привозили кожному по 10 кілограмів м"яса, 20 кілограмів тушонки, крупи мішками. Ми навіть роздавали харчі сусідам, бо в квартиру все не влазило. Але так довелося пожити недовго — за рік розвалився Союз. Польотів на Іл-76 було небагато. Я до капітана дослужився і звільнився — не було перспективи.

Із сім"єю повернувся із Воронежа в рідний Миколаїв. Із молодшим братом Миколою відкрив приватну справу:

У тата був близький друг дядя Толя Кінах

— Узяли в оренду базу відпочинку на морі. Відкрили фірму алкогольних напоїв, і так розкрутилися. Потім орендували ще одну базу відпочинку в Коблєво під Одесою. Нашим партнером у бізнесі був Артур Ковальов, нині директор гурту "ВІА ГРА". Якось він познайомив нас із Костянтином Меладзе. Костя тоді ще у Миколаєві жив, а брат його Валєра вже у Москві був. Я показав Костянтину свої пісні. Він порадив зайнятися цією справою серйозніше. Це так засіло в моїй голові, що весь бізнес на брата переклав. У 1998-му поїхав до Москви писати пісні для російських зірок першого ешелону. Працював у команді відомого нині композитора. Його ім"я назвати не можу, бо мої пісні він продавав під своїм прізвищем, а мені непогано платив, по 3 тисячі доларів за твір. За два роки написав зо 20 пісень, які пішли в народ, чотири із них звучать і досі. Познайомився із московською тусовкою. Щоби там вийти на сцену, потрібні скажені гроші. Я повернувся додому підзаробити. Брат уже мав мережу аптек, кілька магазинів. За пару років я таки заробив грошей, щоб вийти на українську сцену.

Сім"я вас підтримала?

— Усі, крім дружини. Галина ревнувала, поставила умову: або вона, або сцена. Я вибрав друге, переїхав жити до Києва. Ми розлучилися через 13 років шлюбу. Донька закінчує школу. Планує вступити в інститут Поплавського. Вона 12 років займається бальними танцями, хореографом хоче бути, — показує на мобільному телефоні знімок Христини. Вона схожа на батька, лише має темніше волосся.

Прізвище в паспорті будете змінювати?

— Раджуся з сім"єю, бо в Миколаєві наше прізвище Цвітухін добре відоме. Мій батько Олександр Олександрович був бригадиром столярної бригади, але мав ордени Леніна, Трудового Червоного Прапора, а в 1990-му став лауреатом Державної премії. Горбачов особисто вручав йому в Кремлі, по телевізору транслювали. У тата був близький друг дядя Толя Кінах — я його і досі так називаю. Вони разом працювали на будівельному заводі. Коли Кінах пішов по державній службі, то не перестав спілкуватися з татом. На його похорон у 1997-му дядя Толя не приїхав, але прислав телеграму і вибачився. Відтоді приїжджав на могилу до тата кілька разів. Коли я пішов у шоу-бізнес, мама радила звернувся до нього, щоб допоміг чим. Але в цьому особливої потреби нема. У нас забезпечена сім"я.