"Не вмію ні читати, ні писати. Знаю лише загальні фрази, — каже про грузинську мову Віталій Кононов, 58 років. Із головою політради Партії зелених розмовляємо в "Джем-кафе" у київському торговельному центрі "Глобус". — Народився в аджарському місті Кобулеті, жив там до 5 років, а мову досі вчу. У мене в роду всі українці. Мама походить із Вінниччини, із села в Немирівському районі. Там виростав, закінчив школу із золотою медаллю. Вступив до Ленінградського університету, але вчитися не захотів. Наступного року вступив до КПІ".
Віталій Кононов у джемпері. Поверх сіре пальто. Кучеряве темне волосся зібране в "хвостик" на потилиці.
Подейкують, ви ром.
— Це правда, що так кажуть, — сміється. — Чув навіть, що я — циганський барон. Але роми мені лише подобаються. Дружу зі співаком Петром Чорним. Він виступає в ресторані "Сатурн". Коли маю поганий настрій, їду туди, п"ю вино. Люблю сицилійське рожеве. Я не великий спеціаліст, підвалу не тримаю. Але якщо буваю десь на святі молодого вина — у Франції, Іспанії чи Молдові, — то куштую.
Розповідає, що заплів волосся у косу наприкінці 1970-х, коли до Києва приїхав поп-гурт "Бонні М".
— Як у соліста Боббі Фаррела, — пояснює. — Мабуть, зробив це першим в Україні. Сприймалося як "голубизна", але я правильної орієнтації. Просто зручно. Доки вчився у КПІ, носив довгі патли. Воєнрук увесь час заставляв стригтися. Я грав рок на гітарі у кафешці поряд із рестораном "Столичний", — киває в бік майдану Незалежності. Писав вірші. Зараз це повний наївняк, а тоді звучало серйозно: щось там "Встань, Сагайдачний, подивися на Україну..." Хтось стукнув. Мене викликали в перший відділ при інституті, заставили написати розписку, що не складатиму вірші українською. Мовляв, батько військовий і прізвище російське. Більше того — зобов"язали на всіляких "смотрах" співати про "Русскіє бєрьози". "Я по-о-омню эту тишину..." — наспівує.
Кононов закінчив хіміко-технологічний факультет Київського політехнічного інституту.
— Спеціальність неабияка — тонкий органічний синтез. Тобто вмію варити наркотики, — сміється. — Але не варю.
За його словами, ідеями зелених зацікавився 1979 року, коли ті перемогли на парламентських виборах у Німеччині. У вересні 1990-го з однодумцями створив Партію зелених.
Я граю в блек-джек і преферанс
— З"їзд відбувався в готелі "Турист" на лівому березі — згадує. — Через знайомих музикантів роздобув аудіозапис гімну "Ще не вмерла України". Включили на відкритті. Дехто з делегатів почав протестувати. А я кажу: "Ми ж повинні зробити, як у Європі!" Пива накупили 20 ящиків, поставили, а ніхто не бере — не вірять, що безплатно. Потім як допалися...
1999-го ви були кандидатом у президенти України.
— Я розумів, що шансів нуль, — зауважує Кононов. — Політтехнологи пов"язували нас із Кучмою. Щоб показати, що ми не кучмісти, я запропонував такий хід. Кучма викликав мене. "Віталію, ти що, ідеш на вибори?" — питає. "Так", — відповідаю. "Ну, то й хрін з тобою!" Леонід Данилович на мене трохи образився. Потім помічав за собою "наружку", мої телефони прослуховували. На якомусь прийомі п"яний заступник міністра внутрішніх справ почав варнякати: "Ето ж враг, шо он здєсь дєлаєт? Такіх надо стрєлять".
За кандидата Кононова проголосували 76 832 осіб — менш як третина відсотка.
У політику повернутися не хочете?
— Там зараз грають у підкидного дурня. А я вмію в блек-джек і преферанс.
Розказує, що пише одночасно три книжки: екологічну і дві художні. Назву роману "Маринка і Сталін" навіяли слова з пісні Володимира Висоцького "Протопи ты мне баньку по-белому".
— Там є рядки: "А на левой груди — профиль Сталина, а на правой Маринка — анфас", — розповідає. — На колишній дачі Сталіна у Сочі можна зняти номер. Жив там добу. Недорого — 60 доларів, але моторошно. Дванадцять порожніх номерів, усе закривається на ключ. Там його воскова фігура сидить внизу. Йдеш: "Здравствуйтє, таваріщ Сталін..."
Кононов говорить, що захоплюється фантастикою. Раніше займався бігом.
— Пацаном літав сотку за 11 секунд, — додає. — На "Селянських іграх" в Ялті в одному забігу змагався з Валерієм Борзовим, майбутнім чемпіоном світу. Якось питаю його: "Валєро, пам"ятаєш, як ми бігали?" — "А-а-а, то це ти був, отой стиляга?!"
Де вдягаєтеся?
— Тут, у "Глобусі". Хлопці дзвонять, коли є щось нове. Маю п"ять-шість костюмів, але люблю джинси. Якщо влізу — не витрясеш. Телефон "Соні Ерікссон" донька подарувала на день народження.
Вона в мене вдалася, хапається за все. Закінчила юридичний факультет Київського університету, тепер захищає кандидатську з музикознавства в консерваторії. А ще співає в Національній опері, виграла кілька конкурсів.
Місяць тому Кононов демонстрував одяг на Тижні моди в парку Перемоги.
— Показував кофту й штани від дизайнера Анжели Ангел, — сміється. — Із 16-річними моделями тепер вітаємося, наче ми з однієї футбольної команди. Дружина Надія сказала потім приблизно таке: "Старий козел, що ти там забув?!".
1950, 2 квітня — Віталій Кононов народився в м. Кобулеті Грузинської РСР
1974 — закінчив Київський політехнічний інститут
1990 — став депутатом Київради
1992 — очолив Партію зелених
1998 — народний депутат, N1 у списку Партії зелених
2003 — видав книгу публіцистики "Україна моя радянська"
2004 — від імені ПЗУ підписав документ про створення Партії зелених Європи
Дружина Надія, 49 років, — інженер-хімік, контролер бюро дизайну та реклами. Доньці Марії 29 років
8 
35413
Коментарі