9 березня одного з координаторів кримського майдану 40-річного Андрія Щекуна викрали на сімферопольському залізничному вокзалі. Зранку він з активістом Анатолієм Ковальським забирав передачу з українською символікою. У полоні був 11 днів. 20 березня вийшов на свободу. За три дні до викрадення вивіз з півострова родину.
Як потрапили до полону?
— Коли забрали передачу, до нас підійшли дружинники з георгіївськими стрічками. Скрутили руки і відвели в міліцейський відділок на вокзалі. Потім прийшли двоє чоловіків у цивільному, вивели нас на вулицю. Чинив спротив, не міг зрозуміти, за що нас затримали. За це отримав по обличчю. З губи пішла кров. Міліціонери позаду сказали: только не здесь бить. Закинули нас у червоний "Фольксваґен". У машині було багато дубинок. Нам зав'язали очі і руки скотчем.
Хвилин 10 їхали по Сімферополю. Далі завели у якесь приміщення, роздягнули догола. Підійшли двоє. Між собою розмовляли нібито чеченською. Зірвали з нас хрестики. Говорили, що ми не православні, а зрадники Криму. Завели в кімнату. Прив'язали за руки і ноги до стільця, під'єднали до рук та плечей скотчем струм. Ударили ним двічі. Було боляче так, що падав з крісла і втрачав свідомість. Коли падав, мене били в грудну клітку та ногою в боки. Били професійно — весь час попадали в одне місце.
Що цікавило викрадачів?
— Як я пов'язаний із "Правим сектором", де вони тренуються в Криму, де переховуються, кого з них знаю. Запитували, яке в нас фінансування з Києва. Не вірили, що з Києвом не координуємося та фінансуємося самі. І останнє — який я мав план теракту, щоб зірвати референдум. Хоча ми лише мирно протестували проти нього. Допит тривав хвилин 40. Потім зайшов чоловік і сказав, щоб сильно мене не мучили, бо я їм треба живий. Ще через 10 хвилин мені дали одяг та перевели в камеру.
Серед кривдників були найжорстокіші?
— Був один. Думаю, чеченець, але хлопець у камері казав, що місцевий вірменин. Він одному із заручників, Юрієві Шевченку, відрізав піввуха. Юрій не був ні в яких організаціях. В Крим приїхав до друга, а місцеві дружинники на вокзалі прийняли його за бійця з "Правого сектору". Поки мене голого тримали на електричному кріслі, кривдник постійно водив по тілу лезом ножа. Казав, що як найманець воював у Сомалі. І в таких, як я, вирізав печінку, варив її і примушував полоненого з'їдати.
Наступного дня мене впізнала охорона. Із 3–4 метрів почали стріляти з пневматичної зброї по руках і ногах. Зо 20–30 куль випустили точно. На мені були джинси, тому кулі не застряли в тілі. Лишили сліди — на одній нозі сім штук і на другій вісім. А в лівій руці дві кулі таки застряли. Одна на середньому пальці, друга зверху руки біля вказівного. Пальці почали гноїтися, але болі в них не відчував. Лише коли натискав біля поранення. Оскільки я був морально готовим, то імунітет тримав зараження. Це були металеві кулі. Витягнули лікарі в Херсоні, коли мене відпустили з полону.
Часто водили на допит?
— Ні. Вдруге повели за два дні. Знову садили на стілець, електричним струмом били в грудину. Правда, тоді був одягнутий. До нас у камеру приводили різних людей. Це все активісти з кримського майдану і навіть київського. Були військові, яких виловлювали. Їх цілу ніч дубасили, а потім обмінювали на пійманих на материку їхніх диверсантів і провокаторів. За цей період і нас двічі намагалися обміняти. Одного разу вивезли на територію України. Це було 15 березня, перед референдумом. Чули звук вертольотів. Але нас повезли назад. Сказали: хохлы не захотели вас обменивать.
Їсти давали?
— Перші три дні практично ні. Давали воду. Кожен вечір і ранок нас обстежував лікар. Маю бронхіальну астму, тому один з охоронців навіть купив ліки. Це той, що стріляв у мене із пневмата. Попросив на волі поставити свічку за його матір. Були ще два лояльні охоронці. Купили нам два дерев'яні хрестики і подарували. Але всі ідеологічно підковані проти Майдану. Казали, що спочатку розберуться з Кримом, а потім підуть визволяти від нацистів решту території України. Аж до Львова. Якщо треба — підуть і до Лісабона (столиця Португалії. — "ГПУ"). З ними постійно працюють і налаштовують на війну з Україною.
Здогадуєтеся, де вас тримали?
— У підвалі військкомату біля залізничного вокзалу. Ми весь час чули електрички і поїзди. Коли нас вивозили на обмін, у камері були 11 чоловік. Троє — із Запоріжжя і Донецька, які приїхали вступати в їхню самооборону. Їх теж били й допитували, бо думали, що то заслані агенти. 20 березня о четвертій ранку нас підняли і почали вивозити. Нічого не казали. Очі зав'язали. В Чонгарі близько 7.00 розв'язали нам руки і очі. Сказали, що будуть обмінювати. Коли ми перетинали український кордон, я озирнувся. Побачив, що та кримська самооборона стоїть у масках і все знімає на відео.
На кого вас обміняли?
— Точно не знаю. Журналісти казали, що на двох чеченців, близьких родичів Кадирова (Рамзан Кадиров — керівник Чеченської Республіки. — "ГПУ"). Їх зловили в Одеській і Харківській областях, де вони займалися провокаціями. Спершу два дні пробув у лікарні в Херсоні. Потім перевели до Києва. Після виписки почуваюся нормально. Тільки грудна клітка болить. Особливо, коли повертаюся, дихаю або швидко йду. Лікарі кажуть: є внутрішні гематоми. За тиждень-два мине.
Втратив квартиру в Бахчисараї
— З 24 листопада організовую акції на підтримку Майдану. На вихідних постійно виходили з мітингами, — розповідає Андрій Щекун. — З того часу в сімферопольських тролейбусах стали крутити ролик з нашими обличчями, що ми зрадники батьківщини. Розповсюджували листівки, де називали західними шпигунами. Нас впізнавали на вулиці, кілька разів намагалися побити.
Із 27 лютого, коли Крим захопили, почали проводити акції проти сепаратизму, створили рух "Жінки за мир", співпрацювали з татарами. 9 березня готували потужну акцію. На першу акцію люди боялися виходити, тому вийшли 50–60 осіб. В останні дні перед моїм викраденням сходилися до двох тисяч.
Андрій планує проводити громадську діяльність на допомогу Криму. У Бахчисараї лишилася квартира. Каже, повернутися туди не зможе. Дружина — у Києві. Старший син навчається у Львові. Двоє молодших — у родичів на Львівщині.
2 
35413
Коментарі